У нашому дворі чимало дітей-дошкільнят. Галасливі, дикі, в загальному – звичайні діти. Але сьогодні вони расшумілись сильніше звичайного.
Спіймали кота і давай його тискати, тягати і трясти, не даючи на землю зійти. Побачивши це неподобство, повз пройти я не змогла. Підійшла, вмовила кота відпустити, пояснила, що так робити не потрібно, показала на особистому прикладі, побултихавши в повітрі тих, хто погодився.
Начебто, зрозуміли. Мамашки, правда, в захваті не були, але і з ними діалог більш-менш вдався, постаралася все пояснити.
Повернулася додому, зайнялася своїми справами. І раптом чую:
– Людо, не муч кота!
Ті самі дітки, з якими я говорила, щосили намагалися переконати девчулю, щоб відпустила нещасну тварину. Більше кричали, ніж пояснювали, ясна річ …
Але ж у них вийшло! Повторюючи за мною, затягали, затискали дівчинку, все сказали, як треба. І вона зрозуміла. Тепер котик спокійно сидить на трубі, ніхто його не ганяє, а у мене на душі світло від того, що п’ятихвилинний урок не пройшов даремно.
Не мучте котиків, бережіть тварин!
