Мені вже 55. Я пенсіонер, колишній військовий. У 2010 р розлучилися з дружиною і я поїхав в інше місто починати життя з нуля. Син уже дорослий.
Майже через рік, після розлучення, я познайомився з Олею. У той час їй було 25 років, а мені 49. Вона була розлучена і виховувала 4-х річного сина.
У свої 25 років, Оля вже була кандидатом наук і викладала в університеті. Познайомилися випадково. Вона сиділа на лавці з сином в парку і намагалися запустити керовану на пульті машинку, а я проходив повз і хлопчик попросив допомогти.
Ось так і познайомилися. Трохи поспілкувалися. Мені вона сподобалася, особливо її тихий, приємний голос (в дитинстві їй видалили щитовидку, пошкодили голосові зв’язки і вона взагалі не може навіть голос підвищити).
Через тиждень, випадково зустрілися в супермаркеті. Я допоміг їй донести сумки, а в подяку, був запрошений на чашечку кави. Ми потоваришували. Іноді разом ходили на прогулянки. Петю, так звали її сина, брав з собою на риболовлю. Я допомагав їй там, де була потрібна чоловіча рука (пересунути меблі, відремонтувати розетку і т. п.).
Про нашу дружбу знали її батьки і ставилися до цього негативно. Мати у неї декан в тому ж університеті, де і Оля викладає, правда на різних факультетах. Батько – директор коледжу. Я трохи старший за її батьків.
Вони – наукова інтелігенція, ну я простий пенсіонер, хоча і колишній військовий. Про якісь відносинах навіть і не замислювався. Просто дружили. У цьому, чужому для мене місті близьких людей у мене не було.
За рік у мене з’явилося тільки кілька знайомих, та сусіди по майданчику. Наша дружба тривала напевно з пів року, поки під час урагану на мене не впав рекламний щит.
Я потрапив до лікарні з переломом правого плеча і лівої кисті. Через 3 тижні мене виписали, але гіпс не зняли. Якщо в лікарні допомагали санітарки або сусіди по палаті, то вдома я не міг себе повноцінно обслуговувати.
Всі турботи про мене взяла на себе Оля. Я дуже соромився, але завдяки їй, я був ситий, чисто одягнений. Іноді, коли Петю на вихідні забирали бабуся з дідусем, Оля залишалася у мене ночувати.
Так ми стали жити разом. І ось уже 4 роки ми чоловік і дружина. У найближчі місяці, Оля готується захистити докторську дисертацію, до того ж ми чекаємо дитину.
Ну, а її батьки, так і не змогли прийняти мене в свою сім’ю. Оля, спочатку переживала через це, але потім заспокоїлася, головне ми разом і любимо одне одного, та й Петя називає мене татом.
За всі ці роки у нас не було жодної сімейної сварки, куди їй лаятися, з її то голосом. Вона дала мені шанс почати нове життя. Я її дуже люблю і зроблю все, щоб не затьмарити її життя.
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…