Я після розлучення я залишилася із двома дітьми на руках. Чоловік навіть не претендував на те, щоби діти були з ним, його цілком влаштувало становище “недільного тата”.
Діти поставилися до розлучення по-різному. Дочка сприйняла як належне, вона старша, тому вже розуміла, що відбувалося в сім’ї, хоча при дітях ми намагалися не сваритися.
Син – повністю батькова дитина. Для нього батько – це супергерой, який не здатний на якісь погані вчинки. У розлученні, звісно, звинувачує мене, а тато у нас білокрилий янгол, який ніколи ні в чому не винний.
Хоча різниця у сина та доньки всього рік, але таке різне ставлення. У дочки й під час нашого шлюбу не складалися стосунки з батьком.
Навіщо батькові займатися дочкою, якщо він має сина? Щоправда, і сином він займався виключно під настрій. Тобто коли приходив під градусом.
Ось тоді й пограти, і поспілкуватися, і взагалі все, що завгодно. Син був у захваті, який у нього прикольний тато. Дочці такої уваги не діставалося.
Вже чотири роки минуло з моменту розлучення. Начебто все увійшло до своєї колії. Чоловік періодично забирає сина на вихідні, дочка якось відмовилася з ним їхати, після цього він більше не пропонував.
Син все ще вважає батька героєм, а мені при кожній сварці нагадує, що це через мене він не може жити з батьком. Думок, що батько і зараз може забрати його до себе, у дитини не виникає, а я не хочу розвивати цю тему. Нехай у сина хоч із батьком будуть нормальні стосунки.
Рік тому у моєму житті з’явився чоловік. З дітьми я знайомити його не поспішала, він сам не наполягав, але казав, що готовий до цього.
Зараз він покликав мене заміж, я хочу погодитись, але мені треба зрозуміти, як він зможе будувати стосунки з дітьми.
Дочка спочатку була настороженою, але швидко знайшла з моїм чоловіком спільну мову. Син же сприйняв у багнети – як це я посміла когось привести в будинок – адже є найкращий у світі тато, якого я покинула.
Син демонстративно не брав участі у нашому спільному відпочинку, або йшов до батька, або просто ігнорував. А ось дочка розквітла.
Мій чоловік навчив її кататися на велосипеді, із задоволенням проводить із нею час, купує книги, які їй подобаються. Він вже вивчив її уподобання, тоді як рідний батько не пам’ятає навіть, коли його дочка народилася. Навіть місяць не може назвати точно.
Мене напружувало, що син так до мого чоловіка ставиться, але коханий обіцяв, що він докладе зусиль, щоб порозумітися з ним.
Я прийняла пропозицію одружитися і ми зараз готуємося до весілля. Дочка задоволена, а син влаштовує скандали щоразу, коли про це йдеться. У мене вже сил немає з цим боротися.
Крім того, дочка та син почали лаятися між собою. Син стоїть горою за батька, а дочка заявляє, що мій новий чоловік у сто разів кращий.
Уявляєте, як себе поставив рідний батько, коли дочка через такий нетривалий час захищає чужого чоловіка?
Син нещодавно поставив умову, що коли я вийду заміж, то він піде від мене жити до батька. Мої нерви не витримали. Я сказала синові слухати та мовчати, а сама набрала номер колишнього чоловіка.
Поставила перед фактом, що виходжу заміж, тож син хоче переїхати до нього. Запитала, коли він буде готовий забрати дитину та його речі.
– Ти очманіла? Куди я його діну? Нехай з тобою залишається, мені не до чого такі пригоди! Я на таке не підписувався, у мене часу на нього немає, та й місця у квартирі також. У мене також дехто є.
Мені було боляче дивитися на сина, бо в нього раптово зруйнувався образ тата-героя, але я вважала, що це потрібний біль. Нехай побачить і почує сам, як він потрібен батьку.
Син зараз замкнувся у собі, але ми з моїм чоловіком намагаємося вивести його із цього стану. Не вийде у нас – підемо до психолога.
Напевно, я вчинила жорстоко, але я вважаю, що це було необхідно зробити, так буде для дитини краще. Тим більше якщо у батька хтось є, то є шанс, що незабаром він матиме нову дитину, то про сина він забуде, як зробив це з дочкою.
