Мама на мене тепер ображена і взагалі не хоче йти на контакт. Говорить, що немає в неї тепер дочки.
А причина такого ставлення у тому, що я її мужика вигнала зі своєї квартири. Набридло терпіти його нетверезі витівки та ходити навшпиньки у власному будинку.
Квартира, де ми всі разом раніше жили, належить мені одній. Ця квартира раніше була бабусиною, котра з боку батька.
Тата не стало рано, мені було років десять, бабусі не стало в мої дев’ятнадцять років. Свою трикімнатну квартиру вона лишила мені.
Але ми туди переїхали разом із мамою, до цього винаймали квартиру. Могли б жити й у бабусі, але мама зі своєю свекрухою не вживалася, завжди були якісь проблеми.
Мама, певне, вирішила, що це її квартира, я ж її дочка. Тому не питала мене, чи можна покликати гостей, сама обрала собі найкращу кімнату і поводилася як господарка. Я не протестувала, мені було звично, що мама розпоряджається.
А за два роки взагалі чоловіка притягла, оголосивши, що це її наречений, і він житиме з нами. Ось вже велика радість, нема чого сказати.
Був би ще мужик добрий, я б, напевно, спокійно сприйняла таке рішення мами. Але мама обрала не найкращий екземпляр.
На вигляд нічого не скажу, на смак і колір, як кажуть, але його поведінка мені не сподобалося відразу. Він поводився так, ніби це його квартира, яку він особисто купив.
Ще цей чоловік почав випивати. Він працював, у запої не йшов, але міг запросто за вечерею випити чарку та почати мені пояснювати, як мені треба жити, з таким виглядом, ніби я йому всім зобов’язана.
Міг у мою кімнату вломитися, почати кричати, що вдома брудно, що я взагалі нічого не роблю. А я навчалася та працювала, щоб платити половину комуналки та купувати додому продукти.
Став мені ставити умови, коли приходити додому, вимагати звіту, куди я ходжу. Кричав мамі, що він змусить мене себе поважати, а вона мовчала і слухала.
Три роки я все це терпіла. Наразі навіть не скажу, навіщо. Напевно, була ще якась дитяча впевненість, що це чоловік мами, вони дорослі, а я так.
Але два місяці тому мене все це дістало остаточно. Нічого особливого мамин мужик не зробив, просто поводився як завжди. Напився і почав мене та маму життю вчити.
Все на підвищених тонах, із матами через кожне слово. І мені стало так бридко дивитися на цю криву нетверезу пику, що я сказала йому забиратися геть із квартири.
Чоловік заревів пораненим бізоном, мама почала обурюватися, що я таке кажу, але мені було начхати на ці крики. Я вже так утомилася від цього бардака.
– Та як ти смієш! Це не твоя квартира, а наша! – кричала на мене мама.
Я порадила їй уважніше переглянути документи про право власності. Я єдиний власник квартири. Мама тут тільки прописана, а її чоловік взагалі ніхто.
Поки ми сварилися, мамин мужик заснув, а я сказала, щоб завтра його в моїй квартирі не повинно бути, інакше викликаю поліцію і виселятиму.
Наступного дня довелося вкотре скандалити. Мама не сприйняла мої слова серйозно, а її чоловік взагалі думав, що це мамина квартира.
У результаті чоловік все-таки вирішив не стикатися з поліцією, почав збирати свої речі, мама вирішила йти разом з ним. На мене вона шипіла, як змія, але мені було начхати.
Я поїхала у відпустку, сказавши, що вони мають тиждень на переїзд. Не хотілося бути присутньою при цьому, та й бачити їх бажання не було ніякого.
Повернулась, а вони вивезли пральну машину, плиту, посуд, загалом тільки в мою кімнату не заходили. Я зателефонувала дізнатися, з чого це вони машинку, яку купувала я, прихопили, але почула тільки образи та заяву, що я мамі більше не дочка, коли рідну матір вигнала з квартири.
Та й байдуже. Я матір із дому не виганяла. Вона сама за своїм чоловіком побігла, ніби там є за що триматися. А меблі та техніку я нову куплю. Зате тепер вдома спокійно.
