Мама переїхала до мене майже рік тому. Це не моє прохання, вона сама напросилася, бо їй раптово стало самотньо і некомфортно жити самій.
Спочатку вона просто частіше скаржилася на самопочуття, потім підводила до того, що, не дай Боже, щось трапиться, так і не допоможе ніхто, всі далеко.
Коротше, скиглила – скиглила, і я запропонувала їй перебратися до мене ближче. Передбачалося, що мама переїжджає, продає там квартиру, купує поряд зі мною та живе окремо.
Принаймні ми обговорювали саме такий перебіг подій. Але план було здійснено лише наполовину – мама переїхала до мене.
Квартиру вона нібито довірила продавати доньці якоїсь своєї подруги, та працює у цій сфері, тож усе буде нормально.
Я в це питання не сильно заглиблювалась, у мене своїх турбот достатньо. Але мама почала жити зі мною, вимагати до себе уваги, обурюватися, якщо я приходжу пізно, хоча мені, на хвилиночку, вже під тридцять років, а одна живу вже понад десять років.
Згодом почалися побутові проблеми. Мама почала все перекладати так, як зручно їй, а на мою думку їй було начхати. Лише я потім нічого знайти не могла.
За залишений вранці брудний посуд мені доводилося вислуховувати два дні, а моя улюблена субота перетворилася на день великого прибирання.
Мама перекрутила своєю присутністю весь мій режим життя. Я не могла спати, коли мені хочеться, не могла їсти те й там, де мені хочеться, не могла прибирати у квартирі, коли саме мені хочеться.
Жити з нею ставало дедалі важче. Я чогось такого й чекала, бо я звикла жити сама й вона звикла жити сама, ніхто не хоче перебудовуватися.
Я почала у мами запитувати, як там із продажем її квартири, а у відповідь постійно “поки ніяк, не продається”. Я пропонувала змінити рієлтора, але мама відмовлялася, не хотіла ображати подругу та її дочку.
Ось вже майже рік ми живемо разом, а мої нерви вже на межі. Маму я люблю, але хочу любити її на відстані хоча б кількох будинків.
Але квартира все не продавалася. Це починало дратувати. У мене наближалася відпустка, я сказала мамі, що сама поїду і спробую якось прискорити процес, бо чекати більше не було сил.
Мама заметушилася, почала відмовляти, а я зрозуміла, що справа тут нечиста, почала маму розпитувати, а чи все вона мені розповіла.
Спочатку вона ухилялася, а потім розповіла правду. Квартиру вона й не намагалася продати, бо там мешкає її сестра.
– Ну, у неї дочка заміж вийшла, а жити прийшли до сестри, бо накопичували на свою квартиру, потім дочка опинилась в цікавому положені, йти їм нема куди. Коли дитина з’явилася, вони до сестри її й принесли. А сестра вирішила їм квартиру залишити, бо не можуть вони у двокімнатній всі ужитися, ще й з дитиною. Виїхала, щоб не заважати дочці, тепер у мене мешкає.
Розповідь мене вразила. Тобто, тітка про спокій своєї доньки думає, знайшла такий чудовий вихід, а моїй мамі нічого на думку краще не спало, як приїхати до мене і заважати мені жити.
Відправила маму до її рідного міста вирішувати проблему з квартирою. Або вона залишається жити там, або приїжджає з грошима і ми купуємо їй квартиру. Якщо грошей не вистачить, я візьму іпотеку, нічого страшного, мені не звикати.
Мама їхати не хотіла, їй перед сестрою незручно, а мені все одно. Поки зручно її сестрі, мені незручно. А мій комфорт цікавить мене набагато більше.
Їхала мама у сльозах, казала, що я егоїстка. Нехай так, але ж хтось повинен про мене думати, раз іншим на це начхати. Ось тепер думаю залишиться вона у своїй квартирі, чи все ж таки продасть та приїде?
