Мама таки досягла свого – нерви батька не витримали, він подав на розлучення. Сказав, що довго на це чекав, але терпів, поки брат не закінчив університет.
Я татка розумію, мама дуже тяжка людина, яка ще й не бачить причин щось робити зі своїм характером. Типу, ми повинні її любити будь-якою.
Любити маму у мене найкраще виходило на відстані, бо якщо з нею жити, то вона дістане. Усі ці її перепади настрою, скандали на рівному місці, повне ігнорування планів та бажань інших членів родини…
Якщо у мами поганий настрій, вона буде намагатися зробити так, щоб він зіпсувався у всіх. Ходитиме і капатиме на мізки, поки ти не вибухнеш і не почнеш кричати.
А тут вже мама починає або вдавати з себе скривджену і змушує, щоб за нею ходили, або влаштовує грандіозні скандали.
Найбільше, звичайно, діставалося татові. Мені іноді здавалося, що він взагалі людина без нервової системи, бо мамі рідко вдавалося його довести, а це її особливо злило.
Коли тато виходив із себе, я бачила лише три рази за все життя, а діставала його мама щодня. Ніби в людини стояла мета, щоб надвечір вся родина її тихо ненавиділа.
Я завжди дивувалася, чому тато просто з нею не розлучиться. Уявляла, що ось вони розлучаються, ми їдемо жити до тата, і нарешті нам ніхто не виносить мозок.
Маму я по-своєму любила, але все одно це не скасовувало того факту, що вона мене діставала до нервового зриву. Кращими стосунки стали, коли ми роз’їхалися.
Нарешті нещодавно університет закінчив мій брат. Тато вважав свій обов’язок перед сім’єю виконаним і подав на розлучення. Тут вибухнула буря.
Мама чомусь не враховувала, що таке може статися, адже батько терпів майже тридцять років, а тут він раптом вирішив все розірвати, та ще й так різко.
Спочатку мама нервувала, потім спробувала тата обдурити, потім зайняла позицію “не дуже мені цей шлюб і був потрібен”.
А ще мама була свято впевнена, що ми будемо саме на її боці у цьому процесі. Звісно, ми з братом вже дорослі, вибирати, з ким жити вже не треба, але все одно.
Мама думала, що ми будемо зневажати батька, говорити, що він вчинив неправильно, мама жертва, а тато просто негідник, який покинув цю чудову жінку.
Але єдине, що ми сказали з братом мало не хором: “Ти сама до цього довела”. І це маму образило до глибини душі.
Вона нам виставила умову, що ми припиняємо спілкування з батьком, або вона припинить спілкування вже з нами. Типу, обирайте, на чиєму ви боці.
– Ти розумієш, що то дурість? Ви наші батьки, ми не можемо вибрати когось із вас, – закликали ми до здорового глузду, але маму це не влаштовує. Або ми з нею, або з батьком.
Ми вибрали спілкуватися із батьком. Він нам жодних умов не ставив, він нам мозок не виносив і не виносить, з ним можна нормально спілкуватися, не чекаючи щомиті початку скандалу.
Мама на всіх образилася, навіть не вітається тепер, занесла наші номери до чорного списку. Мабуть, чекає, коли ми прибіжимо просити вибачення, тільки навряд чи дочекається, нам ця розвага ще в дитинстві набридла.
