Дзвонить мені моя мама, розповідає, що в них в під’їзді живе стара тітонька, і звернулася вона до мами за допомогою. А справа в тому, що в цієї тітки є родичі, сини, доньки, але ніхто не хоче доглядати за нею.
А вона тітка величезних треба сказати розмірів, хоч сама і ходить, сама може себе обслужити, але тимпаче потребує допомоги. Мама радо погодилася, очікуючи, що в результаті отримає якісь бонуси, оплату чи хоть щось. Бабця заявила, що якщо мати буде уважна і добра до неї, то вона квартиру перепише.
Ну, всі ж ми знаємом які довірливі старі люди. Не можу назвати свою матір прямо старою, хоча б тому, що іноді вона робить такі вчинки, на які і школяр неспроможний. Тим не менше поговорили ми і забули.
Пройшло більше 2 місяців після цього випадку. І тут я розумію що дуже давно не бачила матері, захотіла в гості до неї. Дзвоню, кажу мамо, сто років тебе не бачила, накривай стіл, донька їде. А мама зразу якусь відмовку і знайшла. Щось типу зайнята, свої справи.
Я звісно що не повірила, бо моя мама щоб знехтувала єдиною донькою через якісь справи, мало віриться. В результаті я все ж таки приїхала. Заходжу в квартиру, і розумію, що таки в мами дійсно щось сталося. Батько сидить і наминає пельмені, куплені з майонезом, навіть не з сметанкою.
Я запитую щось сталося, в квартирі наче місяця 2 ніхто не прибирав, гори посуду, пил в 2 пальці, мами немає.
Батько не витримав і каже, – Ні, доню, все розумію, хочеться допомоги тобі з житлом, але ця тітка Люба зовсім вже ненормальна. По-перше я не зрозуміла до чого я до тітки Люби, по-друге що з житлом?
Виявляється мати не просто так казала за догляд. Походила вона до тітки 2 місяці, домовилися що та квартиру на неї перепише. От якось мати взялася за прибирання, і випадково знайшла документи на будинок.
Виявляється квартира то навіть тітці Любі і не належить, а записана на чоловіка сестри. А в тих, що дітей що внуків, в цілому, є кому спадок лишити. Словом мати ходила горщики виносила від старої, просто так, безкоштовно. І тепер не докажеш нічого, от що робити?
