Мама вкотре спочатку подумала про добробут інших людей, а лише потім згадала про те, що взагалі-то в неї є своя сім’я, якій теж знадобилася б допомога. Та й то, згадала лише після нагадування. Але все одно залишається при своїй думці – ми якось викрутимося, а там допомога була потрібна. Сестра ж така нещасна.
Моя мама все життя була доброю самаритянкою, яка заради інших готова останню сорочку віддати. Причому як із себе, так і зі своєї сім’ї, тобто мене та тата.
Я розглядаю тільки нас як сім’ю, тому що решта кровної рідні постійно тільки щось із нас трясе, знаючи мамину особливість. А щоб нам хтось хоч раз допоміг – такого згадати не можу. Ну, і яка вони після цього сім’я?
З самого дитинства мені доводилося миритися, що набік віддаються мої іграшки, якісь речі, яких у мене й так було обмаль, навіть кишенькові гроші, які я сама збирала зі своїх невеликих дитячих доходів. Мені мама повчально говорила, що не можна рости жадібною, я повинна бути вдячна Господу за те, що маю, а хтось живе набагато гірше.
Зазвичай “гірше за всіх” жила мамина рідна сестра, яка мала дочку мого віку. Саме на користь цього постійно нещасного сімейства йшли найкращі речі. Двоюрідній сестрі сподобалася іграшка? Віддай, не будь жадібною. У неї немає сукні до когось у гості сходити? Віддавали мою, причому з кінцями.
Також на користь маминої сестри з дому йшли продукти – м’ясо, молочка, овочі та фрукти, які нам передавали батьки, що живуть у селі. Левова частка спливала у бік їхнього холодильника, бо тітка вміла чудово плакатися і приходити в потрібний момент, тобто коли мама вдома одна.
– Ось як я можу не допомогти своїй сестрі? Їй же так важко живеться, вона ж без чоловіка дитину вирощує!
– Пацюк лінивий твоя Нінка, тому і без чоловіка! Замість того щоб на роботу йти, ходить циганити допомогу постійно! – Кипів тато після чергової маминої “доброї справи”. – Я не для того горбачуся, щоб постійно забезпечувати сімейку твоєї сестри. Дізнаюся, що ти ще хоч раз їй щось віддала, ми розлучимося!
У плані розлучення тато своєї обіцянки так і не виконав, надто вже любив маму. Хоч мама і продовжувала потай віддавати сестрі та племінниці речі.
– А ти татові не кажи, щоб він не сердився. Він просто не розуміє, як це складно – одній ростити дитину.
Я також цього не розуміла. Я взагалі мало, що розуміла у всіх цих життєвих перипетіях, крім того, що через мамину сестру ми живемо гірше, ніж могли б.
Коли мама віддала сестрі гроші з моєї скарбнички, бо сама не мала, моєму обуренню не було меж. Я одразу ж поскаржилася батьку. Вони потім з мамою довго лаялися, а потім ми два тижні жили у бабусі з дідусем у селі, доки мама сама не приїхала миритися.
– Відчула, як воно, без чоловіка та дитини залишитися? Ще раз дізнаюся, що ти Нінці все тягнеш, точно розлучимося! – попередив батько маму, коли вони помирилися, і ми їхали додому.
Якщо мама і продовжувала допомагати сестрі, то робила це якось непомітно. Але поступово все поверталося як було до наступного батькового крику.
Я вже давно виросла, у мене самої вже двоє дітей, розлучення за плечима, іпотека та купа проблем. Тата давно немає в живих, а мама продовжує допомагати сестрі та племінниці. Тільки тепер із цього приводу з нею лаюся я. Після нещодавнього вчинку навіть приїжджати до неї немає жодного бажання.
У нас три місяці тому не стало бабусі. Мама її втрату переживала дуже важко, я намагалася її підтримувати, розриваючись між мамою, яка постійно плакала, роботою та дітьми. Тягти їх до бабусі, яка була в пригніченому стані, я не стала, діти маленькі, три з половиною і п’ять років, могли б налякатися.
Від бабусі мамі та її сестрі у спадок дісталася трикімнатна. Зрозуміло, що квартиру під продаж, але навіть половина вартості була б нам із мамою гарною допомогою.
Якщо мати стверджувала, що і без цих грошей нормально проживе, то мені це була б відчутна допомога з іпотекою. Вийшло б її якщо не закрити, то досить скоротити. Доплачувати залишилось би копійки.
Мама про це чудово знала, ми обговорювали з нею це питання. Вона примовляла, що звичайно ж віддасть мені гроші, щоб мені та онукам допомогти. Іншого варіанту подій я не розглядала, таки на кону дуже відчутна сума, не може ж мама цього не розуміти. Виявилось, може.
Два останні тижні я до мами їздити не могла, навіть дзвонити щодня не виходило, бо захворіли діти, та ще й обидва одразу. Намучилась я сильно, але впоралася. А мама за цей час примудрилася підкласти мені свиню – відмовилася від спадщини на користь своєї сестри.
– Ой, у неї така складна ситуація! Дочка в положені з чоловіком прийшла до неї жити, а тут син вирішив одружитися, у нього дівчина теж чекає дитину, і теж хотів жити з матір’ю, бо йому орендувати житло нема на що. Вони так сваряться, сестра так плакала. Ну, у неї ж ситуація набагато гірша, ніж у тебе, я не могла не допомогти.
– А про свою сім’ю ти не подумала? Що мені з дітьми теж живеться не солодко.
– Так і сестра з племінниками також моя сім’я. А у вас із дітьми своя квартира є.
– Квартира є, але вона в іпотеці, якщо що. А загалом класно, мамо! Тобто там хтось не вміє планувати дітей і це велика проблема. А що рідна дочка одна двох дітей підіймає та іпотеку тягне, це ж квіточки. Мені ж легко живеться.
Мамі я все висловила, бо вона мене своєю поведінкою дістала. З психом сказала, що нехай їй тепер допомагає сестра і племінники, про яких вона все життя так дбає, а я піклуватимуся тільки про своїх дітей, тому що мені допомоги чекати немає звідки.
А тепер розумію, що в мене насправді немає жодного бажання дбати про людину, яка думає про будь-кого, тільки не про свою рідну дочку та онуків.
