– Мамка у мене проста. Богомольна. Вона не зрозуміє. – Чого не зрозуміє? – Ну… того. Ти жінка з дитиною без шлюбу. У селі інакше на це дивляться. Така жінка зіпсованою вважається. – Тобто ти хочеш сказати, що я зіпсована? – обурилася Аня

Ігор був переконаним холостяком. Це було його власне визначення, яке він вимовляв з тією ж інтонацією, з якою інші говорять «вегетаріанець» чи «непитущий», – як діагноз, який слід поважати.

Він з’явився в їхньому з Артемом житті два роки тому і не зник, як усі інші чоловіки.

– Чужа дитина нікому не буде потрібна, – говорила мама, коли Аня вирішила народ жувати, попри те, що батько дитини розчинився відразу ж, як побачив тест з двома смужками.

– Якщо чоловік покохає мене, він покохає і дитину, – відрізала Аня.

Мама мала рацію: коли Аня підлікувала своє розбите серце і почала ходити на побачення, виявилося, що малолітня дитина – це проблема.

Хтось зникав одразу, інші готові були спробувати, але рано чи пізно зливались, коли Аня не могла піти увечері у п’ятницю в кіно, чи виїхати на всі вихідні на базу відпочинку.

Ігор був першим, хто сказав:

– Дитина – це чудово, я люблю дітей. У мене шість племінників і племінниць, обожнюю їх.

Спочатку Ані здавалося, що вона нарешті зустріла того самого. Ігор привозив продукти, коли вони хворіли, не був проти брати його з собою куди завгодно, хоч на концерт.

Він тримав його на плечах, а потім ніс на руках до самого будинку, бо Артем спав. Він вчив хлопчика кататися на двоколісному велосипеді, і коли той поїхав сам, Аня дивилася на це з мокрими від сліз очима.

Але все виявилося не так ідеально, коли Аня заговорила про спільне життя і тим більше про весілля.

– Я тобі одразу сказав, що я не з тих, хто одружується. Мені подобається жити одному, міняти це на життя навіть із такою чудовою жінкою, як ти, я не готовий. Але я тут. Я допомагаю вам та люблю вас. Хіба цього замало?

Аня не знаходила аргументів. Тільки відчувала, як усередині болить, наче від свіжого опіку. І нічим не виходило вилікувати цей біль.

Тож Аня вирішила, що з неї вистачить. Їй потрібна людина, для якої вона не буде компромісом. Вона заявила Ігореві про розлучення і почала ходити на побачення.

Це було жахливо. Перший запізнився на цілу годину, другий – до копійки підрахував, хто скільки з’їв, і попросив перевести йому свою частку, третій прийшов на побачення під мухою, четвертий взагалі не прийшов. П’ятий виявився начебто непоганим, але дуже нудним. Шостий сказав, що Ані непогано б схуднути.

Побачення номер сім було найприємнішим: чоловік з дорогим годинником і добрими очима говорив про «прийняття» та «усвідомлене батьківство».

Аня пішла з ним на друге побачення і на третє, а потім познайомила з сином. Хлопчик вирішив бути гостинним і приніс гостю цукерку у липкій долоні.

І тут “самий потенційний” гидливо відсмикнув руку, ніби йому простягли дохлу мишу. Цукерка впала на підлогу. Артем завмер. Ганна сказала: “Вихід там”. Побачення закінчилося.

Потім вона сиділа на кухні та ревіла, а син гладив її по голові та примовляв:

– Мамо, ну він же дурень. Дурнів не шкодуй.

Вона поцілувала його в верхівку і подумала про Ігоря. Дуже хотілося йому зателефонувати. Але Ігор не зміниться, а Артему потрібна родина.

Автомеханік виник через акумулятор, що сів. Аня поїхала до школи, куди її викликали після чубанини Артема з однокласником. Той назвав її сина безбатченком.

Аня вимагала від завуча розібратися з тими, хто навчає такому дітей. Злість переповнювала її, а коли Аня сердилась, у неї ламалося все: праска, порохотяг, блендер і навіть машина. Ось і цього разу машина не заводилася. Довелося викликати евакуатор та їхати в автосервіс.

Його звали Вадим. Він дивився на Аню не з жалем, не з осудом, а з тим самим виразом, з яким дивляться на рідкісного, небезпечного і красивого птаха.

– За годину буде готова, – сказав він. – Можете поки що попити каву, там через дорогу є непогана кав’ярня.

Аня розвернулася, обдавши його шлейфом своїх дорогих парфумів, і пішла пити каву.

За годину машина завелася. Він залишив їй свій номер і сказав звертатися у будь-який час, якщо машина зламається. І коли в Ані прокололося колесо, вона йому зателефонувала. А через тиждень він чекав її біля під’їзду з трояндою в руках.

Він був із села. Говорив не дуже грамотно. Його руки були грубими й темними від машинного мастила, носив він футболки з безглуздими принтами та картаті сорочки, але він був справжнім і щирим.

Сину він сподобався одразу. Вадим притяг йому саморобну модель «Феррарі», вирізану з дерева. Потім навчив розводити багаття без сірників.

А ще дозволив покерувати машиною, посадивши його до себе на коліна. Відколи Аня вигнала Ігоря, Артем вперше був таким щасливим.

Подруги ці стосунки не схвалювали. Вірка, найближча, запитала:

– Ти серйозно? Автомеханік? З твоєю освітою, з твоїм смаком? Це ж якийсь мезальянс.

Аня відбулася жартами, але, коли вони наступного разу сиділи в кафе, за яке, між іншим, платила вона, і Вадим голосно обговорював офіціантку, сказавши «їйна робота», Аня спіймала себе на думці, яку так боялася: їй було соромно за нього.

Але тут вона зненавиділа себе за це. Він був справжнісінькою людиною з усіх, кого вона зустрічала. Він не носив масок, як інші, любив її щиро, нічого не вимагав і не боявся близькості: майже одразу переїхав до неї, зібравши свої нехитрі пожитки.

Аня трохи пишалася, що вона така толерантна та не меркантильна. А ще – що ощасливила простого роботягу.

Коли за кілька місяців він сказав, що їде до матері на день народження без неї, Аня запитала:

– Чому?

– Ну, Ань… – він потер перенісся. – Мамка у мене проста. Богомольна. Вона не зрозуміє.

– Чого не зрозуміє?

– Ну… того. Ти жінка з дитиною без шлюбу. У селі інакше на це дивляться. Така жінка зіпсованою вважається.

– Тобто ти хочеш сказати, що я зіпсована? – обурилася Аня.

– Ні. Ну, просто мамка в мене старенька, навіщо їй душу рвати? Вона засмутиться, що я таку вибрав.

Повисла пауза. Потім він повернувся, взяв її за руку і сказав те, що остаточно добило:

– Слухай, я подумав. Давай розпишемося якнайшвидше. Приїдемо, поставимо її перед фактом, тоді вже байдуже, вона порадіє навіть, що я тебе від ганьби врятував.

Порятунок? Милостиня для «зіпсованої»!

Аня не змогла вимовити жодного слова. Вона навіть допомогла йому зібрати сумку. Вранці він поїхав, впевнений, що все добре, що знайшов компроміс.

А за годину всі його речі опинилися в купі в коридорі – Аня збиралася відвезти їх до автомайстерні, де він працював, і передати його товаришам, та сказати, що нічліжка зачинена назавжди.

Не так вже й багато у нього було речей: інструменти, два пакети з одягом, старенький комп’ютер. Коли вона зняла з вішалки його стару куртку, щось випало з кишені. Вона нахилилася. Фотографія.

Заяложена, складена навпіл. На фотографії вона та Артем на ранку в костюмі зайчика. Вона йому таку не давала. Значить, стяг і крадькома носив із собою.

Вона стояла посеред коридору і дивилася на це – на фотографію, на його речі, що помістилися у кілька пакетів. І всередині не було праведного гніву. Тільки горе та плутанина.

– Мамо?

Артем стояв на порозі, в піжамі. Побачивши речі на підлозі, він злякався.

– Ти що робиш? Ти виганяєш дядька Вадима?

Вона не відповіла.

– Не треба, – сказав він тихо. – Він же добрий. Він же мій друг. Мамо, будь ласка!

Вона заплющила очі. Дорахувала до трьох. Потім узяла сина на руки та сказала:

– Вибач, синку, але дядько Вадим не зможе стати твоїм татом. Але в мене є ідея: хочеш, ми поїдемо в гості до Ігоря?

– Хочу! – зрадів Артем.

Аня набрала номер Ігоря, впевнена в тому, що він візьме слухавку і буде радий побачити їх. Як була впевнена і в тому, що він ніколи з нею не одружиться. Але чи це так важливо?

Вона не засуджуватиме його за цей вибір, тому що він ніколи не засуджував її за той вибір, який зробила вона сама.

І який ще зробить – вона цього ще не знає, але незабаром у неї з’явиться ще одна дитина. Але це вже зовсім інша історія.

Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації.