Олена Іванівна була щасливою бабусею п’ятирічного Вані. Вона часто балувала коханого онука подарунками, і цього разу вирішила подарувати йому нові черевики.
Жінка побачила їх у крамниці, і вирішила, що Вані вони теж сподобаються. Прямо з крамниці Олена Іванівна поїхала до родичів, щоб приміряти взуття.
Невістка Уляна відчинила двері свекрусі з незадоволеним обличчям. Кивнувши на коробку в її руках, вона сухо запитала:
– Що це? Взуття? Для Вані?
– Так, черевики такі гарненькі, що прямо не втрималася. Де мій онук? – Весело промовила Олена Іванівна.
По обличчю Уляни жінка зрозуміла, що невістка залишилася незадоволена подарунком.
– Олено Іванівно, навіщо ви купили Вані черевики? Не пам’ятаю, щоб я вас про це просила!
– Мені сподобалися вони, я подумала, що і Вані припадуть до душі, – зніяковівши, розгублено відповіла вона.
– Сподобалося вам… взагалі треба радитися зі мною. Я вже купила синові чудові зимові черевики з натуральної шкіри, – роздратовано пробурчала Уляна. – Краще б дали мені гроші, я сама б взяла те, що потрібне моїй дитині!
Олена Іванівна кілька хвилин збентежено дивилася на невістку, а потім обурилася:
– Що означає навіщо? Це мої гроші, і я сама вирішую, що на них купувати, та що дарувати!
– Ваші, але нам зайве барахло в будинку теж не потрібне! – Огризнулася у відповідь Уляна. – Тепер вони просто без діла кілька років припадатимуть пилом на антресолі, а потім ми їх викинемо.
– Чому? Зима прийшла, сніг випав, Ваня може в них ходити, – Олена Іванівна войовничо схрестила руки на грудях.
– Я всоте вам кажу, що моєму синові є в чому ходити! – Закотила очі жінка.
– Тоді можна по черзі носити, – свекруха радісно запропонувала вихід зі становища.
– Ні, ваші він носити не буде, тож повертайте їх у магазин, поки не пізно, – відбила у відповідь Уляна, явно показуючи Олені Іванівні, що її подарунок припав не до місця.
Свекруха насупилась і гнівно примружила очі. Вона зрозуміла, що невістка з принципу не даватиме носити внуку взуття.
– Ось навіщо ти так, га?! – сердито запитала Олена Іванівна. – Чому дитина не може носити дві пари?
-Тому, що я так хочу, – холодно відповіла Уляна. – Ви, звичайно, хороша бабуся, що постійно тягаєте Вані подарунки, але здебільшого вони безглузді!
Від слів невістки Олена Іванівна вкрай оторопіла. Жінці стало боляче і прикро, що Уляна взагалі не цінувала її старань.
Розмова швидко переросла в серйозну суперечку, яка закінчилася тим, що свекруха і невістка образилися одна на одну.
Обурена жінка з коробкою дитячого взуття залишила орендовану квартиру Уляни та Сергія, і по дорозі вирішила зателефонувати до свого сина, щоб обговорити цю ситуацію.
На подив Олени Іванівни, він уже був у курсі того, що сталося: дружина вже розповіла йому свою версію.
– Мамо, я все знаю, – різко сказав Сергій. – Ти довела Уляну до сліз. Я не дозволю, щоб моя дружина страждала через твої вчинки. Поки ти не вибачишся перед нею, мені не дзвони.
– Сергію, але ти хоча б вислухай мене! – Спробувала пояснити Олена Іванівна.
Однак Сергій не збирався слухати її виправдань, і грубо перервав розмову:
– Ні, мамо. Я нічого не маю наміру слухати. Вибачся перед Уляною, тоді й поговоримо.
Олена Іванівна не вважала себе винною, тому не збиралася йти на контакт із безглуздою невісткою. З того часу минуло близько чотирьох місяців, а син і мати так жодного разу і не спілкувалися.
Попри це, Олена Іванівна щомісяця, як по годиннику, переказувала гроші за оренду власнику, у квартирі якого жив її син із сім’єю.
Жінка взяла на себе цей обов’язок, бо відчувала свою провину перед Сергієм. Декілька років тому їй у спадок дісталася квартира, яка була на околиці міста.
Олена Іванівна хотіла віддати її синові, але той заявив, що жити у цьому районі не буде. У результаті було вирішено, що мати здаватиме квартиру, а Сергій винайме собі у зручному районі, але оплачуватиме оренду вона.
Жінка безнапасно виконувала покладені на неї обов’язки до сварки з невісткою.
Олена Іванівна кілька разів писала онукові повідомлення, але вони не доходили, і жінка зрозуміла, що невістка заблокувала її номер у телефоні Вані.
Вона дуже переживала з цього приводу, проте здаватися все одно не збиралася. Особливо самотньою жінка відчула себе у день народження. Ні Сергій, ні Уляна не зателефонували, щоб привітати її.
Для Олени Іванівни це було дуже болісно – стільки років турботи та кохання, а тепер така байдужість.
Вона, не стримавшись, заплакала, і вирішила більше не оплачувати синові орендовану квартиру.
Через місяць Олені Іванівні зателефонував власник квартири, та поцікавився, чому немає оплати за наступний місяць.
– Я більше не збираюся платити, – холодно відповіла жінка. – У вас є договір із моїми дітьми, хай вони самі розв’язують питання оплати оренди.
Після відмови Олени Іванівни оплачувати оренду квартири, власник звернувся до Сергія.
– Хіба вам моя мати нічого не переказала? – сильно занервував чоловік, бо боявся залишитися із сином та дружиною на вулиці.
Отримавши доказ того, що Олена Іванівна не сплатила оренду за наступний місяць, Сергій почав дзвонити матері.
Жінка бачила, що син наполегливо дзвонить, і навіть знала чому, але на його дзвінки не відповідала.
Не отримавши відповіді, Сергій почав писати матері довгі повідомлення, повні звинувачень та прохань розібратися із ситуацією.
“Мамо, ну що ж ти твориш?” – писав чоловік. – “Чому ти перестала платити за квартиру? Господар вимагає гроші, а в нас зараз немає зайвих десяти тисяч гривень. Ти ж знаєш, що ми не можемо собі дозволити інше житло! Чому ти мовчиш?”
Олена Іванівна прочитала повідомлення від сина, та нічого не відповіла. Вона подумала, що не повинна розв’язувати проблеми Сергія, якщо він не хоче спілкуватися з нею.
Сергію з родиною довелося звільняти орендовану квартиру, та шукати собі більш бюджетний варіант.
Однак він вирішив, що з цього моменту більше не спілкуватиметься з матір’ю, навіть якщо мати попросить вибачення.
Але Олена Іванівна не збиралася цього робити, бо винною себе не вважала. А ви що скажете з цього приводу? Хто, на ваш погляд, винен в цій ситуації?
