Мати слухати треба, якщо добра хочеш. Знаю по кому сохнеш. Тільки Андрійко твій, чоловіком поганим буде, пам’ятай мої слова – зітхнула мати

– Ех, дівчино, заміж тобі час. Дивись, як налилася. Он подивись на Сергія. Чоловік могутній, руки, як кувалди. Підкови гне і не кривиться. На руках носити буде – розміркувала мати, дивлячись на свою Галинку.

Та зареготала:

– Ну так, візьме на руки та зігне за звичкою, як підкову. Потім я буду все життя носом землю бороздити.

– Тьху, дурепа. Їй серйозно, а в неї хаханьки. Мати слухати треба, якщо добра хочеш. Знаю по кому сохнеш. Тільки Андрійко твій, чоловіком поганим буде, пам’ятай мої слова – зітхнула мати.

Галинка різко обернулася:

– Чим він тобі не милий. Працьовитий. У них будинок найдоглянутіший у селі. Усі будівлі облаштовані. І в нас буде так!

Тепер мати засміялася:

– А хто це все робить, не знаєш? Брат його старший Грицько. Це в його руках все горить. А у твого Андрійка тільки баян на думці, та найближчий сінник. Вас дуреп тискати по черзі тягає.

– Мамо, ти кажи, та не замовляйся. Грицько у них інвалід. Голова завжди набік, сутулий, одна нога коротша за іншу. І як він по твоєму справляється? – Запитала Галинка.

– А ти сходи до них вдень, як ніби тітці Люді яблука допомогти зібрати. Тоді все побачиш і зрозумієш – порадила мама.

Галинка послухала та пішла. Приходить, а Андрійко під навісом спить. Вона його в бік пхнула:

– Ти ж мене вчора рано додому провів. Сказав завтра рано-вранці з батьком дах лагодити будеш?

Він позіхнув і спитав:

– А ти чого приперлася. Мене проконтролювати? То я тебе заміж ще жодного разу не кликав. Рано мені ще.

– Ну рано, так рано. А я просто мамі твоїй яблука зголосилася допомогти зібрати. Ти приєднуйся. Їх стільки, що здається навіть не зменшуються – запропонувала Галинка.

Андрійко пирхнув:

– Ще чого. Щоб всі з мене сміялися. Дивіться, Андрюха бабською справою зайнятий. А ти йди, знаєш куди?… мамці допомагати. – І повернувся на інший бік.

Галинка образилася. Лише вчора ввечері обіймав та коханою називав. Вона взяла кошик і до тітки Люди.

Вона збирала яблука і чула, що за будинком хтось стукає молотком. Вона не стерпіла:

– А що там дядько Петро будує? У вас наче все гаразд?

Тітка Люда зітхнула:

– Це не Петро, а Грицько. Мій лежить. Залізку якусь підняв, спину й скрутило. А Гриша за звичкою щось лагодить чи майструє. Не може він без роботи. Не те, що Андрійко. Тому погуляти тільки й треба. Але ми з Петром мовчимо. Адже Гриша ніколи не одружиться. Хто за нього піде. А Андрійко нам онуків, чи онучок до хати приведе. Отак і живемо. Якщо цікаво дуже, сходи подивися. Тільки він у нас полохливий і сором’язливий. Може і втекти – попередила вона Галинку.

Та просто з кошиком пішла на звук. Грицько сидів на лавці, вирізав щось із дерев’яної дощечки.

Галинка обережно сказала:

– Доброго дня. А можеш мені показати? – Гриша здригнувся, але не втік. Простягнув їй брусок. А там? Вона. Знайомі риси були вже впізнавані.

– Це я? – не повірила Галинка своїм очам.

Гриша кивнув головою. Раптом узяв її за руку і потяг кудись за городи. Галинка злякалася. І поки вона вирішувала, кричати їй або бігти, як опинилася в маленькому сарайчику.

Там вона була. Галя. З глини, з дерева. Навіть намальована на маленькому аркуші паперу.

– Навіщо? – тільки й спитала вона.

Він хрипко сказав:

– Просто ти гарна, не те що я – І він відвернувся від неї.

Плечі його затремтіли й Галинка спробувала його обійняти

– Ну що ти? Я не знала. Ти що, закоханий у мене? – Запитала вона.

Він ледве повернув голову і Галинка побачила його очі. Блакиті, як озеро влітку. А в них хлюпалося таке кохання, що Галинка злякалася і втекла.

– Ну навіщо ти мене таким виродком народила? Краще б притопила в кориті. Поплакала трохи й забула б. Он у нас Андрій, його всі люблять, а від мене сахаються, як від прокаженого. Вона, уявляєш, від переляку втекла. Не хочу, щоби Галинка за Андрія виходила. Я цього не винесу. Мотузку і мило приготую – і уткнувся чолом у стіл.

Мати гладила його по голові й плакала разом із ним:

– Ти що, синку? Щоб я своїми руками дитя своє …? А Галинка гарна дівчина. Ось щастя тому буде, хто з нею одружується. І добра і працьовита. А про Андрія не турбуйся, не любить він її. Серцем бачу. А ти кинь ці думки, не смій. Знайде і тебе доля, від неї не втечеш, не сховаєшся – заспокоювала його мати.

А тим часом Галинка не могла забути очі Грицька. Такого кохання вона ніколи не бачила. І найголовніше, що її серце теж відгукнулося.

Дедалі частіше думати про нього стала. А найдивніше, що вона навіть не бачила його особливостей.

– О, Галинко! До мене прийшла чи до матері. Пішли провожу … Вона там щось в городі копається, потім знову яблука збирати чи що? – Грайливо запитав Андрійко.

– Ні, я до Грицька. Просити вибачення хочу. А ти йди, куди йшов. Он краще матері допоможи. А ні, у тебе вже плани на вечір. Там наче під березою тебе Вірка чекає – і пройшла повз оторопілого Андрія.

Ніхто в селі не міг повірити, що красуня Галина виходить заміж за Григорія. Обговорювали, шкодували, навіть про приворот говорили.

Одна мати знала, що дочка серйозно закохалася. Вони з Гришею годинами сиділи поряд голова до голови і про щось говорили. Сміялися з жартів і не відводили одне від одного очей.

Вони й одружилися тихо та скромно. Навіщо, щоб гості сидячи за столом перешіптувалися.

Один Андрійко відреагував так, красуючись перед дівчатами та кажучи:

– А я ж їй трохи пропозицію не зробив. А вона братика мого ущербного обрала.

А Галя з Гришею переселилися на край села. Чоловік намітив план будинку і з усім азартом почав його будувати. Щоправда, допомагали йому.

Батько Галинки та батько Грицька. Такий гарний будинок вийшов. Око не відірвати.

Батьків своїх вони потішили. Двох онуків та онуку їм народили.

А Андрійко?

Він ще гуляє. Але не з молодими, а так. Хто пригріє, до того й іде. Навіть до заміжніх діставався, за що битий був не раз. А йому все одно. Обтерся, синці, та забої залікував і далі в дорогу.

Натомість у Галинки з Гришею все чудово. Будинок повна чаша. Багато хто заздрить. Інші ж уїдливо кажуть:

– Дав же красуні Бог неповноцінного чоловіка.

На що Галинка завжди зі сміхом каже:

– Та я через тридцять років такою ж стану. Подивіться на себе. То згорбившись ходите, спина болить. То радикуліт, то ще якась болячка. А мій Гриша тільки на вигляд такий.

А насправді в душі найдобріша і найкрасивіша людина!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?