fbpx

Мати з свекрухою вирішили мене без грошей залишити, а тепер бідкаються що їм дитину не дають

Ми з чоловіком ще до мого декрету відкрили свій невеличкий магазин. Чоловік займався закупкою товару, різними доставками, іноді замірами та установкою товарів. Словом, в нього було свої обов’язки, в мене свої. Я працювала 2 через 2 з однією дівчинкою, яку ми взяли на роботу.

А ще займалася різними організаційними питаннями. Це тільки здається, що мати власну справу дуже легко і вигідно, але ніхто ж не враховує ведення бухгалтерії, а ще зв’язок і переговори з постачальниками, рекламу, ведення сайтів, сторінок, спілкування з потенційними покупцями і замовниками, прорахунки, консультації не кажучи вже про те, що треба постійно контролювати все що відбувається в цілому, адже ми не тільки продаємо, а ще й займаємося послугами консультації та встановлення деяких товарів.

Так от, я вважала що мій неочікуваний декрет стане не тільки щастям в родині, але і можливістю відпочити. Але як я помилялася. Я працювала до останнього дня, що там казати, швидка з пологами забрала мене прямо з роботи. Народила, відсиділася місяць вдома, адже всі родичі переконали мене в тому, що без мене там все буде нормально, що нічого не станеться і все таке. Але судячи з усього, справи дуже сильно погіршилися.

Саме тому було прийнято рішення виходити на роботу. Я б працювала 2 через 4. Тобто ми хотіли влаштувати нашу студентку офіційно перевести її на заочне, а я б іноді контролювала просто як іде процес, займалася все тими ж питаннями. Але ніхто не захотів сидіти з сином. Він був спокійним, ніколи не плакав, не було істерик, ріс на штучному кормлінні, тому взагалі як на мене ідеальне дитя. Що свекруха, що моя мати сиділи вдома на пенсії, я пропонувала їм щоб вони погледіли, а ми б якось фінансово допомагали б, все ж не чужій людині сина віддавати.

Але вони хором заявили, що мати повинна сидіти вдома, а чоловік займатися роботою. Як не виходить, то треба закривати магазин, чоловік щоб на завод йшов, а я борщі варила. А я по суті не така людина. Я люблю і готувати, і будинок в мене чистий, та вдома сидіти я не збираюся.

От ми і вирішили найняти няню. Взяли за няню та саму дівчинку з магазину, а я стала працювати повний день. Син трішки підріс і пішов в садочок, але з бабусями ми досі не особливо готові спілкуватися. І не через те що відмовилися подивитися за малим, це нічого, ми спитали просто, вони відмовили, все нормально, ніхто претензій не виставляв.

Образа в мене через те, що я виявилася поганою мамою, обізвали мене зозулею, навіть свекруха в соціальні служби дзвонила, а всі мами в нашому дворі обходять мене стороною, сказали що я бездушна кар’єристка. Не розуміють люди що то наш хліб, наш заробіток, і без мене цей магазин просто б закрився, а де грошей взяти на дитину, на їжу, на все інше?

Але ж ні, що я таки заробляю в тому магазині, і не перепрацьовуюсь сильно, а сама дитину чужій тітці віддала з 9 до 5 вечора. От я безсовісна, правда ж?

Related Post

Сестра потрапляє на нервовому грунті в лікарню, а в цей час чоловік заводить коханку і закриває бізнес, знімаючи гроші з загального рахунку. Коли Віка приходить нарешті додому її чекає новий удар – розлучення. Намагаючись усіма способами зберегти сім’ю і пробачаючи йому все вона в підсумку все одно залишається однаСестра потрапляє на нервовому грунті в лікарню, а в цей час чоловік заводить коханку і закриває бізнес, знімаючи гроші з загального рахунку. Коли Віка приходить нарешті додому її чекає новий удар – розлучення. Намагаючись усіма способами зберегти сім’ю і пробачаючи йому все вона в підсумку все одно залишається одна

Розповім вам історію сестри, яка вчить нас не опускати руки й бачити краще в конкретний період життя. Отже, Віка, їй було 25, за розподілом поїхала працювати вчителем-майстром в інше місто