Мені вже за 20, я доросла дівчина, одружена. Отже, моя проблема в тому, що між компанією чоловіків або жінок, оберу завжди другу. У мене з дитинства з хлопчиками спілкування не складалося, просто ніколи їх не розуміла.
Зате подруг у мене все життя дуже багато, мені з ними дуже весело і цікаво. А до чоловіків з кожним роком у все сильніша огида.
Якщо дивитися реально, мене особливо ніхто з чоловіків не кривдив, тато любив, шанувальників було достатньо. Але я прямо задоволення отримую, коли відшиваю хлопця, який намагається познайомитися зі мною.
Коли гуляли разом із моїми улюбленими подругами, бувши ще підлітками, я була щаслива. З хлопцями зустрічалася, на побачення ходила, але головним задоволенням була не сама зустріч із закоханим шанувальником, а те, як після побачення я швидше побіжу до дівчат і ми обговорюватимемо і хлопця, і побачення.
Але час минув, мої подружки повиходили заміж, народили дітей. Для мене цей час був дуже важким, складно було усвідомити все це. Я дійсно відчувала себе самотньою та нещасною. Ми, звичайно, бачилися, але вже менше. Через свою самотність я вирішила теж вийти заміж.
Знайшла ідеального чоловіка, який розуміє, гарного, веселого. Мрія просто. І спочатку мені здавалося, що я зможу стати сімейною доброю дружиною. Але ні!
Наразі ми одружені 4 роки, і я не відчуваю щастя. Щобільше, мене дратують абсолютно усі чоловіки. І моє задоволення – це вилазки з подругами, добре, що в мене їх багато.
Чомусь мені спілкуватися з чоловічою статтю не цікаво. З чоловіком розходитися не збираюся, я люблю його і ціную, але як старшого брата, чи що.
Окрім особистих проблем у мене є робота (там майже всі чоловіки), хобі, навчаюсь на психолога, відвідую курси англійської. Але я все думаю, що я якась ненормальна. Хоча з орієнтацією у мене все нормально, в інтимному плані жінки мене не цікавлять!
Чесно кажучи, чоловіки також не особливо. Ось сьогодні з подружкою гуляли, балакали про все, сміялися, і прямо додому не хочеться йти. Вдома треба чоловіка годувати, прибирати, а я просто взагалі не сімейна. Загалом, жах, та й годі!
