Мене мама з самого дитинства привчала не ходити ніде, крім будинку, з розпущеним волоссям. Завжди заплітала якісь колоски, коси, кошички, щоб все волосся прибрано було, хвостики вона не вітала.
Навіть на фотографії свої дивлюся з дитинства – поки волосся було коротеньке, що не заплести, я завжди була або в хустці, або в панамці, але голова обов’язково прикрита. А потім були й коси, і все інше. Немає жодної фотографії, де я була б десь із розпущеним волоссям.
Мама мені забороняла коротко стригтися, а коли я хворіла, завжди спочатку обприскувала мені волосся святою водою, а після тяжких хвороб своєю рукою підрізала кінчики.
Коли я питала, навіщо це все, чому я не можу експериментувати з зачіскою, як усі однокласниці, мама сказала, що волосся – це потужний захист від усілякого пристріту та псування.
Мама розповіла мені історію зі свого дитинства, яку я дуже добре запам’ятала. Мама тоді була ще студенткою, у неї була довжелезна коса, майже до пояса, яку бабуся завжди вичісувала гребінцем і заплітала. Бабуся теж говорила, щоб мама з розпущеним волоссям не ходила, але та її колись слухалася, коли ні.
Ось мама якось сильно захворіла. Вранці ще нормальна була, в університет сходила, повернулася, спати лягла, а як прокинулась, то не змогла встати, така слабкість навалилася.
Лікар приїхав, послухав, прописав ліки, бабуся почала маму лікувати. Але ті ліки не діють, мама вже їсти не може, все назад проситься, і спить постійно, ще й температура не збивалася.
Тоді вирішили відвезти до села до бабки, у якій якась знайома була, що лікувала травами та всім іншим з подібного. Привезли до неї, та сказала, що псування хтось навів, та сильне таке.
Стала та знайома начитувати щось, та волосся мамі вичісувати, мама каже, вони прямісінько пасмами лізли, наче її стрижуть. Довго та тітка волосся вичісувала, мама і не пам’ятає, як справа скінчилася, чи заснула, чи свідомість втратила.
Прокинулася вже вдома, їй було легше. Від товстелезної коси щурячий хвостик залишився, так волосся повилазило. Мама в сльози, а бабуся її втішає, каже, що волосся на себе псування майже все взяло, а то все було б набагато гірше, мама могла і не вижити.
Мама тоді вперше в житті постриглася дуже коротко, під хлопчика, бо волосся продовжувало сипатися. А ще вона від бабусі привезла оберіг, який потім довго з собою носила, поки волосся росло.
Потім мама вже з тією жінкою, що їй допомагала, поговорила, і та сказала, що довге волосся їй тоді життя врятувало, на себе все взяло. І додала, що якби вона волосся зібраним носила, то такого б взагалі не трапилося, сказала, що не можна при сторонніх простоволосою ходити, біду накликати можна.
Тому мама і сама завжди волосся прибирала, і мене до того ж привчила. Я за її порадою раз на тиждень волосся святою водою ополіскую, щоб якщо щось зачепилося на нього, то шкоди б не завдало, а змилося.
І по собі помітила, що яким би важким та поганим не видався день, якщо постояти під душем, щоб із волосся стікало, то стає набагато легше.
