Мене обдурив власний син. Я дала йому гроші зі своїх накопичень, щоб він вніс ці гроші як перший внесок за кредит, щоб купити квартиру. Але натомість він придбав собі машину і все ще живе зі своєю дружиною в моїй квартирі.
Мій син Стас одружився у 21 рік. Ну що взяти з хлопця: молодий, зелений, тільки-но інститут закінчив. Якийсь час вони з дружиною Женею тулилися в орендованій кімнаті в гуртожитку. Потім мені стало жаль молодих, і я запросила їх пожити в мене.
Про своє рішення я пошкодувала вже за тиждень. Після переїзду Стаса з Женею, у квартирі постійно не прибрано, на кухні стоїть гора немитого посуду та сміття. Причому моя невістка ніде не працює і цілком могла б займатися домашнім господарством. Та й чи багато часу треба на прибирання у квартирі?
Я терпіла, терпіла, а потім вирішила серйозно поговорити із сином. Річ у тому, що одна половина квартири оформлена на мене, а друга – на нього.
– Стасику, у мене до тебе ділова пропозиція, – звернулася я до сина. – Давай я викуплю у тебе другу половину квартири, а ти на ці гроші оформиш кредит. Звичайно, на цілу квартиру вам із Женею не вистачить, але на перший внесок – цілком. Не діло вам зі мною жити. Молодим потрібен свій простір.
– Мамо, як я радий, що ти сама про це заговорила! Чудова пропозиція. Скільки ж ти мені виділиш?
– 300 тисяч достатньо?
– Так звичайно. Тобі, напевно, треба якийсь папірець підписати про те, що я на твою половину квартири претензій не маю? – запитав Стас.
– Синку, який папірець? Ми ж – рідні люди. Тим більше після того, як мене не стане квартира і, так тобі дістанеться. Навіщо її кілька разів переоформлювати? – наївно відповіла я.
На тому й вирішили. Стас забрав гроші й наступного дня обіцяв сходити до банку.
Але ні наступного дня, ні за тиждень оформити кредит йому не вдалося. Я починала нервувати, а син смикався від однієї згадки про гроші. Я вже подумала про те, щоб забрати їх назад, як до під’їзду нашого будинку під’їхав величезний білий позашляховик.
Виявилося, що мій син на кредитно-квартирні гроші купив позашляховик зі шкіряним салоном і купою всяких деталей. І Стас, і Женя були дуже щасливі. Вони фотографувалися всередині та зовні машини та активно викладали фото у соціальні мережі. Їхня веселість псувала, мабуть, тільки мій вираз обличчя.
Увечері я підійшла до сина і запитала:
– Стасику, навіщо ж ти так вчинив? Ми ж домовлялися, що ти ці гроші на кредит віддаси, а не позашляховик купиш.
– Мамо, з іпотекою нічого не вийшло, а машина мені потрібна як повітря.
– Але ж ти хотів з’їхати та жити з дружиною окремо.
– Ну, нічого, з’їдемо пізніше.
– Ні, з’їжджайте зараз. Інакше ви так нічого і не навчитеся.
– Мамо, а ти нічого не переплутала? Загалом половина цієї квартири офіційно належить мені. Тож вигнати нас звідси не вийде – сказав Стас.
Я просто очманіла від такого нахабства. От і виховала синочка: він і гроші мої витратив, і тепер умови мені ставить. Ні, більше молоді від мене ні копійки не дочекаються, хай своєю працею вчаться заробляти.