Мене у дитинстві ображали всі дівчата, і я часто думаю над тим, що було би добре, якби всі жінки зникли як вид …

Справа в тому, що я жінконенависник. Переконаний. Я не тільки уникаю з ними усіляких контактів, мені реально приносить задоволення, коли жінка страждає, я був би дуже радий, якби вони всі зникли.

Моє ставлення до них не плід психічного розладу, а чітко вироблений з дитинства рефлекс на ворожість.

Справа в тому, що з самого дитинства через маленький зріст і непрезентабельну зовнішність я стикався з зарозумілим ставленням до себе з боку жінок.

У мені вони не тільки не бачили чоловіка, вони в мені навіть людини не бачили. Якщо інших хлопців з-за їх габаритів дівчата боялися, то у випадку зі мною вони вважали, що можна покомандувати, принизити, познущатися.

Частіше за всіх своїх друзів мені доводилося ставити жінок на місце. Добре до мене ставилися тільки, коли їм було щось потрібно від мене.

Ніколи хороших відносин з жінками у мене не виходило. Раніше мені це не заважало, я просто уникав з ними контактів. Це було легко, поки не вийшов на роботу. Довго її шукав, що б у жодному випадку начальником не була жінка.

Але проблема в тому, що в колективі вони все одно є і я постійно бачу їх гордовиті фізіономії, мені доводиться з ними розмовляти, терпіти їхні дурні розмови.

Якщо раніше я ставився до них в принципі нейтрально, просто не спілкувався, то зараз щоб у мене зіпсувалося ставлення досить просто побачити жінку.

Раніше, коли чув в новинах про знущання над жінками, мені було шкода жертв, а тепер я співчуваю їх мучителям.

Для мене за життя жінки знецінилися повністю.
Мені навіть доставляє радість нещастя жінки. Але саме це ставлення мені не доставляє ніякої радості, швидше море дискомфорту. Я став заручником власного світогляду, але ні змінити його (хіба що очі собі виколоти) ні тим більше змінити жінок, як вид я не в змозі. Не знаю що мені робити.