Я постійно зраджую Артему але провини не відчуваю. Мені не цікаво з ним у ліжку, але і піти не можу тому що дуже прив’язалася…

З 18 років я жила в своє задоволення. Від чоловіків мені потрібене було тільки ліжко.

Я не зав’язувала відносини, не прагнула до сталості. Мій інтерес до партнера пропадав відразу після близькості.

У 22 роки, втомившись від низки нескінченних партнерів, як чоловіків, так і жінок, я знайшла одну людину і вирішила себе зламати.

Встала біля плити, поміняла номера, завели собачку, але мене вистачило рівно на півроку. Через півроку близькість з одним і тим же чоловіком стала випробуванням.

Мені це приносило мало задоволення, під різними приводами я уникала її, і дуже скоро в моєму житті з’явилося місце для зрад. Після кожної зради я відчуваю лише легку провину перед чоловіком і боюся зізнатися в своїй хворій пристрасті.

Тиждень тому до мене прийшло усвідомлення, що треба набратися сил, розповісти все чоловікові і піти, але я прив’язалася до нього за цей час і він мені дорогий, він став кращим другом, покровителем і шалено мене любить.

Але збираючись на чергову зустріч, я про це думаю в останню чергу. Мені шкода мого милого чоловіка, він не заслуговує такого ставлення, але зі своєю ненормальною пристрастю теж не можу впоратися.