Розповім по порядку.
У 1998 році я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ігорем. Я закохалася з першого погляду, і вже через півроку вийшла за нього заміж. Мене не зупинили вмовляння батьків. Я не розуміла і не розумію до сих пір, ніж він так не подобався їм. Але зараз не про це.
Після весілля я переїхала до Києва (до цього жила в Харкові). З родичами бачилася нечасто, так як ми з чоловіком багато подорожували. Я не працювала, а справи чоловіка в компанії (його власної) вів його заступник.
Одного разу, під час відпочинку на морі, я дізналася, що чекаю дитину. Чоловік неймовірно зрадів цьому. Незабаром в нашій родині з’явилися двійнята Таня і Лев. Ми з чоловіком були дуже щасливі.
Так тривало дев’ять років. У травні 2007 роки мені повідомили жахливу новину: мого чоловіка вбили. Його секретар увійшла в кабінет і знайшла мого чоловіка.
Встановили, що він був отруєний. Навіть злочинця знайшли, йому вісім років дали. Але мені не легше від цього.
Минуло вже шість років, але я не можу відпустити його, не можу забути. Мені часто сняться сни про нього.
І ще. Найприкріше, що ми ніколи не говорили одне одному «Я тебе люблю!». Ми і так все розуміли, без слів. Зараз же хочеться зізнатися йому в любові посмертно.