Мені майже сорок років, із близьких родичів у мене лише мама та рідна сестра. Батька не стало, коли ми з сестрою були ще маленькими, тому велику частину нашого життя нас із сестрою виховувала мама.
Сестру звуть Олена, і ми з нею дуже різні. Чи то через те, що я старша на десять років, чи то через різницю характерів. Я завжди була дуже самостійна, досить рано поїхала з батьківського будинку. Будую кар’єру, купила собі квартиру. Щоправда, не створила сім’ю, але живу у своє задоволення.
А ось сестра до тридцяти років, можна сказати, висіла на шиї у нашої мами. І лише нещодавно переїхала до свого хлопця. Коротко кажучи, пересіла з однієї шиї на іншу.
Через кілька місяців після цього наша мама занудьгувала. Вона звикла все своє життя про когось дбати. А щось жити для себе вона не звикла. Тому приблизно пів року тому вона не витримала і зателефонувала мені.
– Алло, а давай я до тебе переїду? Квартиру нашу продам, у нас буде купа грошей, мандруватимемо з тобою. Ти б спокійно займалася роботою, а я б за твоєю квартирою стежила і їсти готувала. Для самої себе мені все це робити не дуже цікаво. Сестра твоя з хлопцем живе, а ти сама, ось і вирішила тобі запропонувати такий варіант, – сказала мама.
– Мам, ну я хоч і незаміжня, але й у мене ж має бути особисте життя якесь, – відповіла я.
– Ну, це зрозуміло! Якщо в тебе хтось з’явиться, я того ж дня зникну. Буду квартиру собі винаймати, накопичення у мене є. Про це не хвилюйся. А поки що допоможу чим зможу, – відповіла мама.
Я взяла паузу подумати та вирішила погодитися. Це мені було навіть зручно. Я б цілком і повністю поринула в роботу, а мама займалася б тим, що їй цікаво. Мені при цьому не потрібно було відволікатися на будь-яку нісенітницю типу побуту.
Ну а якщо я знайду собі хлопця або навіть чоловіка, напевно, я переїду до нього у квартиру, а не прийматиму в себе. Мама ж нехай лишається. Мені так тільки спокійніше за своє житло.
Протягом усього кількох місяців ми продали нашу сімейну квартиру, і мама переїхала до мене. Минуло вже тири місяці з того часу, ми живемо з мамою дружньо. Ніхто нікому не заважає та й поговорити вечорами є з ким. Я ні на секунду не пошкодувала про переїзд мами.
Але з недавніх пір нам стала часто дзвонити Олена, моя сестра. Найчастіше щоб поскаржитися на свого хлопця. То він щось не так сказав, то мало грошей їй дав, то вона його розлюбила.
– Олена, це не моя справа, звичайно. Але, на мою думку, ти вже перебільшуєш. Паша в тебе дуже гідний хлопець. Та й цілком тебе забезпечує. Ти ж ні про що навіть не думаєш! – Не витримала я.
– Ти моя сестра чи чия? Ти повинна автоматично вставати на мій бік, а не хлопця захищати, – шаленіла сестриця.
До речі, мама теж була на моєму боці. Як би вони не були близькими з сестрою, вона нарешті видихнула, коли та злізла з її шиї. Все-таки дівчинці вже тридцять років, давно пора.
Все це тривало кілька тижнів, поки сестра не подзвонила зі свіжими новинами.
– Ми з Павлом розлучилися. Я переїжджаю до вас, – приголомшила Олена.
– Ну ні, моя люба. Можеш йти від Павла, я тебе життю не вчу. Але давай тоді винаймай собі квартиру, шукай роботу і стань нарешті самостійною людиною. Ви що до мене всім табором вирішили переїхати? Я на це не підписувалася, – сказала я.
– От як? Тобто мамі можна переїхати до тебе, а мені не можна? І взагалі ви продали сімейну квартиру, куди мені тепер переїжджати? – Не вгамовувалася сестра.
– Грошима спочатку ми допоможемо. Але квартиру сама шукай. Я у твоєму віці вже жила у своїй власній взагалі-то, – відповіла я.
Мама, як і раніше, була солідарна зі мною в цьому питанні. Але з моменту нашої останньої розмови з Оленою минуло кілька днів, і я вже відчуваю, як мама починає сумніватися. Звичайно, молодших дітей завжди шкодують більше, ніж старших. Не знаю, як вирішиться вся ця ситуація, але сподіваюся, мені не доведеться терпіти у своїй квартирі ще і недолугу сестру.
