Мій чоловік був старший за мене на 20 років. Сама досі не розумію, як я так попала.
Спілкуватися ми з ним почали незадовго до мого повноліття. Не можу сказати, що він був особливо гарний – звичайний чоловік, але він умів залицятися.
До мене він був одружений два рази, дітей мав від кожної дружини. З одною з його дружин я познайомилася, коли ще вчилася в школі. А вся справа в тому, що мій майбутній чоловік був другом нашої сім’ї. Ні, я не відразу звернула на нього увагу, навіть побоювалася його трохи. Але коли підросла, він, мабуть, сам вирішив до мене придивитися.
Доглядав красиво, домагався мене наполегливо. Я росла скромною дитиною, і любовних стосунків у мене на той час не було, тому він став моїм першим чоловіком.
Мені він здавався надійним, уважним, в загальному, я закохалася, і він це зрозумів. Одружилися ми через п’ять місяців після початку спілкування. Дуже швидко я завагітніла. Дитину я хотіла, він теж. Але далі почалося найжахливіше. У нього виявився дуже авторитарний і ревнивий характер. Мені заборонялося спілкуватися з незаміжніми подругами, чоловіками, заборонялося працювати.
Він контролював кожен мій крок і вважав, що дружина повинна беззаперечно слухатися свого чоловіка. Грошей мені видавалося по мінімуму, на ведення домашнього господарства. Купити одяг було проблемою. Він нікуди зі мною не ходив, я не знала, що таке ресторани. Лише зрідка до нас у свята приходили його друзі, своїх друзів з ним я втратила. Він навіть контролював, що я читаю і які фільми дивлюся.
Я боялася, боялася зайвий раз висловити свою думку, боялася попросити у нього щось. Іноді він доводив мене до сліз, але мої сльози були для нього нічим.
Так тривало шість років. Дитина росла. Якимось дивом я вмовила віддати її в дитячий сад, адже малюкові треба розвиватися і спілкуватися з іншими дітьми.
Фактично я перетворилася в прислугу. Коли він заговорив про необхідність народження другої дитини, я зрозуміла, що не витримаю. Я хочу свободи, хочу красиво одягатися, відчувати себе жінкою. Я хочу працювати і щось представляти із себе в цьому житті. Зрозумівши, що ще одну дитину я не хочу, мій чоловік зробив моє життя абсолютно нестерпним. Можливо, він уже сам до того моменту хотів розійтися, а я йому просто набридла.
Одного разу я наважилася, зібрала речі і поїхала до батьків. Ні, він не просив повернутися, сприйняв це абсолютно байдуже. А через деякий час я дізналася, що у нього є інша, теж молодша за нього, і вона вже теж чекає дитину. Це було боляче і прикро. Прикро, бо для нього жінка не супутниця, а лише мати його дітей і прислуга.
Я дуже швидко знайшла собі іншого чоловіка, ровесника. І тут я відчула різницю – він любить мене по-справжньому, цінує і поважає. Для нього я не просто жінка, а близький друг. Також, як і він для мене.
Мораль цієї історії – не ведіться на красиві слова і залицяння, спробуйте дізнатися, яка же людина насправді. І йдіть раніше, якщо розумієте, що відносини вас не влаштовують.
