Мені одній стало набагато легше, але тиск і засудження родичів псують мені життя

У моїй сповіді немає жодної особливої ​​драми, просто хочу поділитися своїм життєвим досвідом.

Заміжня я майже десять років, є дочка, але стосунки з чоловіком, особливо останнім часом, дуже напружені. Він егоїст, і це стало помітно вже на першому році спільного життя.

Річ у тім, що його батьки розлучилися давно, коли чоловіку було три роки. Незабаром його батько одружився і поїхав до іншого міста, відвідував сина рідко, раз на два-три роки, бо відстань між містами більше тисячі кілометрів.

Зате багато уваги йому приділяли мама та обидві бабусі, дозволяючи йому все й шкодуючи, що дитина росте без батьківського кохання.

Мама чоловіка так і не вийшла заміж, чи через дитину, чи просто нікого не зустріла, хто захотів би взяти за дружину жінку з дитиною. Хоча батьки моєї свекрухи пропонувала віддати сина їм, а самій влаштовувати своє особисте життя, вона не погодилася, і може й дарма.

Чоловік виріс у жіночому суспільстві, абсолютно ні до чого не пристосований, чоловічу роботу у домі він ніколи не робив. Вічно я просила свого батька допомогти, що чоловіка дуже дратувало. Напевно, все ж таки було соромно, що дорослий чоловік нічого не вміє.

Але він і не намагався чогось навчитися, хоча б у мого батька чи своїх друзів міг запитати. Через те, що він мені зовсім не допомагав, у нас часто виникали сварки, які згодом переросли у відчуження, а з мого боку навіть у ненависть.

Зараз уже рік, як ми розлучені, і він живе у своєї мами. Свекруха в усьому звинувачує мене, каже, що я зруйнувала сім’ю через нісенітницю, у той час, як багато жінок живуть і з гіршими чоловіками, проте цінують їх.

Для мене така позиція, аби бути одруженою, не підходить. Я не можу жити з людиною, яку я перестала, не тільки любити, а й поважати. Мої батьки теж не схвалюють розлучення, кажуть, що багато хто так живе заради дітей, і я б теж могла зберегти сім’ю, а не роздувати скандал.

Невже вони не можуть зрозуміти, що це дуже важко, кожен день бачити людину, до якої немає жодних почуттів, крім огиди? Я й так стала дуже дратівливою і часто зривала свій поганий настрій на доньці.

До речі, дочка на те, що батько живе окремо, реагує спокійно, може тому, що він не сильно приділяв їй увагу, здебільшого сидів за комп’ютером або йшов гуляти з друзями. Мені ж одній стало набагато легше, але при цьому тиск і засудження родичів псують мені життя.