Мені 28 років, я розумію, що мама хоче, щоб у мене була сім’я, хоче дочекатися онуків. Але в мене поки що інші плани, і я вже неодноразово всім про це говорила.
Проте чомусь коли ми збираємося на якесь сімейне свято, так я одразу чую від родичів, особливо від моєї рідної тітки, яку люблю та поважаю: “Тобі, Олю, чоловіка та дитину давно пора, а ти все відкладаєш, дивись, досидишся, що потім ніхто заміж не візьме”. Сусідка, тітка Маша, щоразу як бачить мене, пропонує познайомити зі своїм племінником, який уже два роки, як розлучений.
Я ж не вчу їх, як їм поводитися зі своїми дітьми. Чому кожен вважає своїм обов’язком засунути носа у чужі справи, коли своїх проблем вистачає. Шістнадцятирічний син моєї тітки, сидить цілими днями в інтернеті, раніше хоч якось вулицею гуляв, друзі заходили, а тепер навіть з батьками в нього немає часу на спілкування.
Каже, що у нього є віртуальні друзі, і з ними цікавіше, цього йому достатньо. Але тітка чомусь зайнята моїми нереальними проблемами, замість того, щоб сходити до психолога і спробувати розв’язувати цю проблему. Так, поради ж давати легше, ніж самому собі допомогти.
Я ж не можу всім розповідати, що не вдається мені завести нормальні стосунки. Моя подруга місяць тому народила вже другу дитину, а я поки що живу надіями на сімейне щастя.
Нещодавно прийшов до нас на роботу хлопець симпатичний, веселий, всі дівчата звернули на нього увагу, і я, в тому числі, але вдала, що мене він не цікавить, тому що не вірила, що я можу йому сподобатися, коли навколо стільки гарних і молоденьких співробітниць. Він трохи пофліртував зі всіма, а потім виявилося, що він одружений і має двоє маленьких дітей.
Всі одразу засмутилися, але знайшлися й такі, яких це не зупинило. Мені ж такий варіант не підходить, я не хочу руйнувати чужу сім’ю, а створити свою поки що не виходить.
Чому люди такі? Не розуміють, що людині може боляче чи неприємно це чути, але все одно лізуть не у свої справи. Та ще й пишаються тим, що переживають за інших. А мені не потрібні ні їхні поради, ні їхнє співчуття.
