Мій чоловік – Андрій – єдиний “дорогоцінний синочок” Тамари Павлівни. Чи треба говорити, що вона звикла здувати з нього порошинки, а мою появу сприйняла в багнети. Хоча виду не показала. Ну, тобто, одразу по її обличчю не можна було зрозуміти, що я їй не подобаюсь. Ось я і розслабилася.
А вона грала роль “гарної свекрухи”. Тамара була жінкою гарно вихованою з високими манерами, вищою освітою і все життя прожила в столиці. А я якась там дівчисько з села. Мої батьки для моєї свекрухи – ніщо. Як і я. Тамара Павлівна ходить у театр, у консерваторію, а ми – на озеро та в ліс по гриби. Різниця очевидна.
Може тому мої батьки тільки похитали головою, коли я сказала, що закохалася в міського хлопця. Але заперечувати не стали. Сказали, що це моє життя, і жити з ним теж мені. В принципі про свій вибір я жодного разу не пошкодувала. Але його мама дуже скоро показала мені місце, на яке я можу розраховувати у їхній родині.
В інтернеті тисячі історій про те, як невістка не може ужитися зі свекрухою, багато з них закінчується розлученнями, але такий підсумок мене не влаштовує. Чоловіка я кохаю і відмовлятися від нього не збираюся. А ось свекруху провчити – справа свята.
У неї є звичка приїжджати до нас на кілька днів спеціально для того, щоб подбати про синочка. Вона готує йому кашки, салати, супчики. Все, звичайно, дуже здорове, але дуже несмачне. І марно доводити, що він із задоволенням їсть мої борщі, гуляші, котлетки та іншу шкідливість.
Андрій не маленький хлопчик, і сам зрозуміє, що йому їсти. Найгірше те, що вона постійно шукає у мене бруд. А її улюблена фраза “шкода, що ти не встигла навести лад до мого приїзду” чого варта. Я терпіла це з поваги до неї.
Терпіла до останнього випадку, коли Тамара Павлівна заявила те саме, незважаючи на те, що у нас у цей момент були гості – колеги чоловіка з подружжям. Я з сорому трохи не згоріла. Жартувала якось, але вийшло ще дурніше.
А через тиждень вмовила чоловіка відвезти мене в гості до його матері, тим більше що мій план помсти вже був готовий. Почала я просто з порога. Побачила трохи пилу біля полиці з взуттям і ахнула від жаху:
-Тамара Павлівно! Ось ніколи б не подумала, що ви так живете! Думала, що у вас, як в операційній, все ідеально чисто і хлоркою пахне. А ви навіть підлогу не миєте. Он як натоптано! І пісок біля входу.
У неї в цей час була подруга, і вони обидві дивилися на мене округлими очима. Але я вирішила не здаватися.
– Фу, у вас усі склянки брудні! – Сказала я свекрусі та забрала склянку з рук її подруги. – Зачекайте, поки не пийте. Давайте я спочатку помию. І графин теж. А взагалі, Тамара Павлівно, у нас у селі у свинарнику свині чистіше живуть. Так не можна! Де у вас швабра та ганчірки, зараз я все перемию.
Я справді взялася за прибирання, хоча у квартирі, як і в мене, був загалом порядок. Але помста – це помста. Подруга Тамари швидко пішла, сама свекруха закрилася у спальні та там розплакалася. Але я кремінь. Тому дала їй час виплакатися, потім пішла та покликала пити чай.
Після всього ми поговорили. Не скажу, що відразу запалали один до одного особливим коханням, але перемир’я таки уклали. Дуже сподіваюся, надовго.
