Мій чоловік настільки піднявся у своїх очах, що вирішив ставити мені умови, та ще і які! Він пригрозив мені розлученням, якщо я продовжуватиму спілкуватися зі своєю дочкою від першого шлюбу.
Вона його образила своїм правдивим зауваженням, що той даремно хвіст розпушив, адже живе він майже моїм коштом.
Це насправді так, як фінансова підтримка мій чоловік ніякий. Основний здобувач у сім’ї – я, бо в мене дуже хороша робота з не меншою гарною зарплатою.
А чоловік, можна сказати, працює для душі, не переймаючись питанням поповнення сімейного бюджету. Заробляє, але тисяч десять які переважно витрачає на себе.
Розумію, що все це викликає питання “а на який чорт мені такий чоловік потрібен”, але у мене не стояло питання вибору обранця за принципом “він повинен стати здобувачем”.
З першим чоловіком я розійшлася через його зраду, я була після декрету, тому не роздумуючи, зібрала речі, доньку і пішла жити до своїх батьків.
Відразу постало питання, як забезпечити себе та дитину, щоб не висіти на шиї мами та тата вантажем. Довелося багато працювати, паралельно здобувати додаткову освіту.
Батьки мені дуже допомагали з дитиною, тож я могла багато часу віддавати роботі. Це дало свої плоди. Мені вдалося пробитися на добре місце, за яке я трималася зубами.
Взяла іпотеку, з’їхала від батьків, продовжувала багато працювати. Часу на особисте життя не було зовсім, стояло завдання забезпечити дочку всім і за вищим розрядом.
Два рази ми міняли квартири, купуючи більше і краще, одна квартира була куплена для дочки, хоча вона тоді ще була школяркою.
Я видихнула лише тоді, коли дочка закінчила університет і влаштувалася на роботу. Вона твердо сказала, що я і так все життя витратила на неї, тому тепер вона ні копійки в мене не візьме, а сама всього добиватиметься, як це робила я.
Ось тут я зрозуміла, що насправді своє життя я майже й не жила, хоч у свою роботу й закохана, але міцного чоловічого плеча поряд хотілося.
Плече знайшлося досить швидко. Чоловік трохи старший за мене, теж у розлученні, дитина теж вже доросла. Мені з ним було комфортно, можна сказати навіть, що я закохалася.
Він переїхав до мене, ми розписалися, все було чудово цілих п’ять років, а потім непомітно чоловік став виявляти якісь панські замашки.
Почалися якісь умови, претензії, він став чіплятися до моєї доньки, яка періодично приходила в гості. Причому приводи були смішні.
Востаннє дочка приїхала на вечерю, бо опинилася поблизу і вирішила заскочити, заздалегідь ми не домовлялися, але я в цьому проблеми не побачила, а чоловік побачив.
– Ми що, благодійний фонд, щоб різних дармоїдів годувати, – скривив він обличчя.
– Ну, тебе ж мама годує, – раніше за мене встигла відповісти дочка, якій мій чоловік не дуже подобався.
Чоловік почервонів, вискочив із кухні, одягнувся і кудись помчав. Дочці я висловила за грубість, визнавши, щоправда, що не вона почала, а чоловік перегнув ціпок.
Додому чоловік повернувся вже вночі, мовчав і робив скривджений вигляд, а вранці заявив, що не бажає у своєму домі вислуховувати образи, тому або я перестаю спілкуватися з дочкою, або він подає на розлучення.
Я не одразу зрозуміла, що він не жартує. Але він заявив, що серйозний, як ніколи, це його умови. Я дала йому добу на збори речей і подання заяви на розлучення, чим дуже здивувала його.
Він реально думав, що заради штанів у будинку я перестану спілкуватися з єдиною дочкою? Реально?
Розстаюся без жалю, навіть якщо він зараз почне давати задню, я вже своє слово сказала. Дочка права, чоловік сам дармоїд, але чомусь вирішив, що має право качати права. Нехай качає, але десь в іншому місці.
