Мій чоловік сказав: «Я обходився в дитинстві без дорогих іграшок і він виросте». Але проблема була не тільки в іграшках, не вистачало на їжу і одяг, мені було соромно, що у мене такий здоровий чоловік, і не може заробити навіть на памперси

Хочу розповісти про те, що мені довелося пережити, коли я вирішила змінити своє життя. Вийшла заміж у 23 роки, свого чоловіка я знала з дитинства, жили ми недалеко одне від одного, потім я завагітніла і весілля.

Я була дуже щаслива, чоловік був першим у мене, я берегла себе для того єдиного. А він напевно, відчув себе дуже впевнено і гордовито, така дівчина, красуня, розумниця, дісталася тільки йому і цілком.

І після весілля почалося, ні, він не ображав мене ніколи, він мене принижував, не хотів працювати, а коли знаходив роботу, то там з’являлися товариші по чарці, друзі.

Потім у нас з’явився малюк, грошей стало катастрофічно не вистачати, його відмовками були такі фрази: «Я обходився в дитинстві без дорогих іграшок і він виросте».

Але проблема була не тільки в іграшках, не вистачало на їжу й одяг, мені було соромно, що у мене такий здоровий чоловік, і не може заробити навіть на памперси.

Квартиру мені залишили батьки, добре що ні хоч своє житло. Мені було дуже погано, моя мама зненавиділа мого чоловіка. Я її розуміла, що не того вона бажала для мене.

В один прекрасний день, я забрала сина і поїхала до батьків у село, було літо. Чоловік приїхав до нас, з гордовитою посмішкою, запитав мене, що це я задумала, я сказала, щоб він забирався до своєї матусі, яка його підтримувала.

Два місяці я страждала, не знала, що буду робити з дитиною одна. Мама мене підтримала тоді, досі їй вдячна, не відвернулася, зрозуміла.

Друзі мені допомагали морально. Прийшла до тями, знову стала життєрадісною, ніхто мене більше не принижував, не дихав перегаром в обличчя, вимагаючи близькості, в моєму житті з’явилося майбутнє, я не знала що буде, але точно знала, що не повернуся в колишнє життя.

Повернулася додому, влаштувала малюка в дитячий сад, пішла працювати. У нас з’явився нормальний одяг, у сина – іграшки, у мене – косметика та білизна. Було важко фізично, але зате морально я була щаслива.

Чоловік не робив спроб побачитися, але я знала від спільних знайомих, що він почав непогано заробляти, чого у нього нікого не було, як і у мене.

Одного разу, через півтора року, він прийшов до мене на роботу впав на коліна і почав просити вибачення, сказав, що все зрозумів, що якщо я не пробачу, він зрозуміє, що нікого дорожче нас у нього в цьому житті немає.

І я дала йому ще один шанс, не відразу звичайно, він довго ходив до нас з сином в гості, просив вибачення у моїх батьків, говорив, що змінився. Але в основному змінилася я: ніколи більше я не дозволю підняти на себе голос, я жінка, і я хочу красиво одягатися, я хочу, щоб мене любили, робили мені компліменти, і все це я хочу від свого чоловіка.

З того часу пройшло 5 років. У нас два синочка, чоловік нас любить і балує, діти ростуть в повноцінній сім’ї, бачать, як тато любить маму, а мама щаслива.

Озираючись назад, я розумію, що якби я і далі все терпіла, не було б у мене того щастя ніколи.
Дорогі жінки, не дозволяйте знущатися над собою – і щастя повернеться до вас назавжди.