Моя дочка дурна і мені за неї соромно. Соромно перед собою і перед зятем, він чудова людина, чудовий сім’янин та добрий чоловік

Моя дочка дурна і мені за неї соромно. Соромно перед собою і перед зятем, він чудова людина, чудовий сім’янин та добрий чоловік.

Одна проблема – в нього негарна зовнішність. Об’єктивно негарний, він сам це чудово знає, але своєю харизмою, легким характером, тонким гумором та порядним ставленням може підкорити будь-кого.

Коли дочка привела його знайомитись, я не повірила своїм очам. Зазвичай у неї хлопчики як з обкладинки, або нарциси, або тупі, або домашні боксери.

А тут хлопець, росточка приблизно з дочку, великий ніс картоплею, вуха стирчать, очі близько посаджені, губи тонкі. Чи не красень, одним словом.

Але вже за пів години він зміг до себе розташувати. Веселий, ввічливий, дуже багато знає і може розповісти, а якими очима дивився на дочку!

Я всім святим подякувала, що дарували дочці розум, не повелася на гарну зовнішність, а знайшла собі надійного чоловіка.

Але в дочці я щось того вечора кохання не помітила, та й у наступні зустрічі теж. Так, вона не морщиться при хлопці, посміхається йому, але я пам’ятаю, якими закоханими очима вона дивилася на своїх красенів, тут такого немає.

До весілля все не виходило витягнути її на розмову. Вона завжди була зайнята і приділити мені час не могла. Або приходила зі своїм хлопцем, а за його присутності я цю розмову завести не могла.

Поговорити вдалося лише після весілля. Урочистість була гарна, наречений очей з дочки не зводив, у кожному його русі відчувалася ніжність та турбота.

Дочка поводилася, як лялька. Усміхається, робить, що належить, а сама всередині як нежива. Я дуже хотіла списати все на хвилювання від такої події, але в душі я бачила, що немає в неї до чоловіка кохання.

Зрештою ми змогли з нею переговорити, я вирішила з’ясувати, навіщо вона на цей шлюб пішла, якщо чоловіка не кохає. Те, що він її обожнює, це зрозуміло, а ось вона…

Дочка почала перераховувати позитивні якості чоловіка. Але їх я і без неї знала, нічого нового вона не відкрила мені. Мені була потрібна причина, чому вона заміж за нього пішла.

Тут дочка не стала викручуватись, сказала, що втомилася вже від красунчиків, а чоловік її любить, хоч він і страшненький. Вона вирішила, що з ним її життя буде добре. Як я, в принципі, й думала.

Я торкнулася теми дітей, з ними як бути. Дочка знизала плечима, ну, діти будуть, тільки народжувати вона збирається не від чоловіка.

– Ти ж бачила, який він страшненький! Уявляєш, якщо дівчинка зʼявиться з його носом та вухами? Це ж потім на операцію збирати! – пояснювала дочка.

А потім заявила, що у неї навіть є на прикметі хлопець, від якого вона хоче дитину. Вона з ним якийсь час зустрічалася навіть, але він її бив.

– Але ж це зрада, причому ти її прям плануєш! – обурилася я.

Дочка знизала плечима, мовляв, а що такого? Чоловікові вона не скаже, і взагалі, нехай він радіє, що вона йому вродливих дітей зробить.
– Він хороша людина, але народжувати я від симпатичного буду.

Я виховала якусь дурепу, яка хороших людських стосунків не сприймає. Присмокталася до хлопця, який її любить, і вже готується йому наставляти роги.
– А ти що, хочеш, щоб твої онуки були страшненькими в татуся?

Мені так зятя шкода. Такий чудовий хлопець, а такій гнилій дівці дістався… Так хочеться його очі відкрити, але ж цим я зроблю йому дуже боляче. Як бути, як вчинити? І як жити з цією інформацією?

You cannot copy content of this page