Доньці зараз 12 років, і я не можу від неї почути правду. У три роки, коли Настя навчилася добре говорити, вона стала фантазувати і вигадувати. Коли я ставила їй найпростіші питання, які для неї нічого не значили, донька завжди говорила неправду.
Постійно обманювала, що її діти кривдять у садку. Потім дізнавалася від вихователів та інших батьків, що це не так, а навіть навпаки: Настя сама відбирала іграшки чи обсипала піском інших дітей і одразу ж бігла скаржитися.
Дорогою додому я починала їй пояснювати, що так робити недобре, що в неї так ніколи не буде друзів, але вона завжди перевертала все на свою користь: що це інша дівчинка в садочку бідує на дітей і з нею тепер ніхто не дружить.
Моя мама мені каже, що я надто її контролюю, ставлю багато непотрібних питань, тому донька намагається захиститись від такої опіки. Але як я можу знати, що відбувається в її житті, якщо чесність доньки під сумнівом?
Нещодавно вона попросилася після уроків поїхати до бабусі, і побути там усі вихідні, і я, звичайно ж, дозволила. Зателефонувала мамі, щоб попередити та заспокоїлася, коли Настя повідомила, що вона вже у бабусі. В той самий час донька зателефонувала бабусі і сказала, що вона передумала і поїде додому, і що мама, тобто я знаю про це.
Так ми обидві думали, що донька під наглядом, а тим часом вона спокійно гуляла у подруги, батькам якої сказала, що мама знає, де вона і дозволила залишитися.
Коли з’ясувалося, що доньки немає ні вдома, ні у бабусі, я почала обдзвонювати всіх її однокласників, і дізналася, що Настя збиралася до Олі і вони разом пішли зі школи. Я поїхала за нею, дочка дуже здивувалася, що я її знайшла. Батьки ж Олі вибачалися і казали, що навіть і подумати не могли, що дівчинка їх дурить.
Мені було дуже соромно перед ними за дочку. Тепер мама теж зрозуміла і каже, що треба робити щось поки не пізно. Але що?
