Бідність для нас з донькою виявилася складнішим випробуванням ніж я думала. А все через те, що доні 20 років, вона в самому розквіті сил, і їй дуже хочеться гарно виглядати, не бути гірше своїх однолітків, мати гарну роботу.
Я розумію це її бажання, але разом з тим розумію і те, що не маю змоги нічим їй допомогти. Я не дала їй освіти, диплому чи бодай чогось, що мого б їй допомогти в цьому світі.
Тому вважаю себе винною в тому як склалося наше життя сьогодні. Чоловік пішов від мене коли їй було 10, мені лишалося тільки підіймати її самотужки.
Тоді ми жили в будинку знайомих, але тепер вони поїхали в виставили нас. Я не знаю якими правдами і неправдами вона змогла заробити на орендоване житло.
Але нащо це все, якщо її днями вдома не має. Ночами тимпаче, це ж ненормально що двадцятирічна дівчинка припадає ночами і не з’являється додому.
А нещодавно я вирішила за нею прослідкувати. День в неї почався як завжди, вона працювала помічником в салоні краси, після 6 закінчила роботу і за нею заїхала красива дорога машина, потім вони поїхали в кафе неподалік, а згодом в готель.
Там були майже до ранку, звідти вона почалася в сторону дому, я опередила її, вдома зустрілися поглядами. І я все зрозуміла, мені тепер ясно звідки гроші на одяг, їжу і квартиру.
Я – мама, для мене це позор. А вона і чути нічого не хоче. Каже що її робота дає 7 тисяч в місяць, на ці гроші не виживеш. А я не розумію, адже на роботу можна піти в джинсах і кофті, а не наносити тону макіяжу і вдягати круті шмотки. І що що в салоні всі гарні, це ж робота а не публічний будинок.
Де її тільки мізки, зв’язатися з одруженим чоловіком і приймати від нього гроші. Мені соромно за таку доньку, не хочу більше її бачити.
Я живу на гроші за які вона такий гріх створює, як мені тепер далі бути, що робити, це боляче, не хочу її бачити, хай іде куди хоче, побачим як вона без матері. Люди, що ж з цим світом робиться?
