Моя історія буде більше схожа на сюжет якоїсь драми, ніж реальне життя. Дехто мені не вірить, говорячи, що в мене бурхлива фантазія, але я й не змушую нікого вірити.
У свої тридцять я пройшла через багато чого. Перший мій шлюб був щасливим. Ми з колишнім чоловіком були знайомі мало не з дитинства. Ми так багато часу проводили разом, що оточуючі дали нам прізвисько – нерозлучники.
Ми одружилися, коли нам обом виповнилося двадцять один рік. На той час ми вже здобули середню спеціальну освіту, він влаштувався працювати за спеціальністю, а я подумувала здобути вищу освіту. Після весілля жили з його мамою.
– Навіщо молодим тягатися по чужих квартирах? Живіть зі мною, – казала вона, – і мені радість, і у вас гроші в сім’ї залишатимуться.
Ми справді жили добре, тут мені грішно скаржитися. Свекруха стала мені другою матір’ю. Так шкода, що це щастя не тривало довго.
Чоловік загинув в автокатастрофі, а разом із ним, здавалося, померла і я. Зараз я вже погано пам’ятаю всі обставини. Пам’ятаю лише всепоглинаючу порожнечу всередині і як ми зі свекрухою та сестрою чоловіка нестримно плакали.
Сорок днів жалоби я прожила зі свекрухою. Ми трималися, як могли, але вечорами просто плакали одна одній. Зрештою, перебувати в тій квартирі стало нестерпно. Отже, залишивши свекруху на сестру чоловіка, я поїхала до батьківського будинку.
Це був найгірший час у моєму житті. Здавалося, час став одним суцільним днем, який ніяк не закінчиться. Мама, бачачи мій стан, намагалася мене підбадьорити. Вона ж об’єдналася з моїми друзями, і разом їм вдалося відправити мене до психолога. Думаю, без допомоги фахівців тоді я б у труну себе загнала.
Час йшов. Біль поступово вщухав, мені ставало легше, але про померлого коханого я не забувала. Нас дуже багато пов’язувало, щоб викинути його з голови. А потім мені виповнилося двадцять п’ять і подруги потягли мене святкувати день народження в кафе. Красива дата, казали вони, слід відзначити.
Саме того дня я й познайомилася з другим чоловіком. Я йому сподобалася, він вирішив познайомитись. Я відмовила. Мені не хотілося нових стосунків, доки не вгамувалося серце. Він виявився наполегливим. Знайшов мою сторінку в соціальній мережі, вивів на розмову і дізнався про мою історію. Сказав, що не проти зі мною просто дружити.
– А там як піде, – додав він, а я посміялася, впевнена, що він скоро зникне з мого життя.
Я помилилася. Богдан виявився чудовим чоловіком. Чуйним, дбайливим, а головне – розуміючим. Він був зі мною, коли минуле наздоганяло з новою силою, радував якимись невеликими подарунками та натомість нічого не просив. З ним я знову почала відчувати себе коханою. Поступово я відкрила йому своє серце і не пошкодувала. Так чудово було знову відчувати себе коханою.
Усе затьмарювали лише дзвінки колишньої свекрухи. Від когось вона дізналася, що в мене з’явилися нові стосунки, і намагалася волати до моєї совісті. Мовляв, я, як пристойна вдова, маю до смерті оплакувати покійного чоловіка, а не крутити роман незрозуміло з ким.
Кожна розмова залишала після себе неприємний осад, але я не мала наміру повертатися в той жахливий стан. Я хотіла жити. Вийшла заміж вдруге. Цей шлюб не був схожим на перший, але в цьому і була його краса. Піди все за тим самим сценарієм, я б з глузду з’їхала. І, до того ж була одна величезна відмінність – я чекала дитину.
У мене ніби виросли крила за спиною. Всі негаразди виявилися дрібницями, мене хвилювало лише стан малюка. Містечко у нас невелике, так що колишня свекруха про це теж дізналася. На її дзвінок я відповідала з наміром перервати спілкування остаточно, але вона мене приголомшила:
– Ти мені дитинку віддаси, а я її як сина виховаю. Чого замовкла? Чи не знала, що у жінки всередині зберігається ДНК першого чоловіка? Телегонія називається, я в інтернеті вичитала. Мій син покійний у тебе був першим, так що це точно його кровинка у тебе під серцем. А вже в інших дітках менше його буде, тож собі залишиш.
Я мовчки завершила виклик та заблокувала її номер. Мені було дико чути подібне, а чоловік порадив не брати слухавку з незнайомих номерів. Чи мало буде ще дзвонити? Я саме так і вчинила.
Але ця страшна жінка почала мене переслідувати. Вона була в мене біля під’їзду, чатувала біля жіночої консультації, вимагаючи сказати стать дитини, щоб вона могла почати купувати речі. Ми з чоловіком щоразу казали їй, що не віддамо дитину, але вона була непробивною! Все повторювала, що свого доб’ється. Мені було страшно, але я нічого не могла з нею вдіяти.
Перед самими пологами вона мені не докучала, і я заспокоїлася, але я рано раділа. Вона спробувала вкрасти мого сина! Прямо з пологового будинку! Як вона туди потрапила, я не знаю, але якби не санітарка, що проходила повз, вона б втілила в життя свою витівку.
Цього чоловік не витримав. Пішов у поліцію і домігся судової заборони наближення до мене та дитини. Мені ж сказав, що не очікував, що ця жінка зайде так далеко. Зараз вже все гаразд, але ми розмірковуємо переїхати в інше місто. Мало там що.
