Моя історія почалася 4 роки тому. Я познайомилася з чоловіком, який повністю змінив не тільки моє життя, але і мене. Його звали Микита. Він красиво залицявся, дарував квіти, говорив ласкаві слова і купував дорогі подарунки

Я закохалася в Микиту по вуха, через пів-року відносин він зробив мені пропозицію, і ми одружилися. Відразу після весілля почалися часті сварки, він став грубіянити мені, і дійшло навіть до того, що він почав мене ображати.

Кожен такий його вчинок супроводжувався подальшим його каяттям, він писав слова вибачень, говорив, що такого більше не повториться. А я вірила. З горем навпіл ми прожили так рік.

За цей час у мене була кілька  “переїздів до мами”. Він постійно говорив про дитину, і ось, коли я завагітніла, думала, що все зміниться, що він зміниться. Але ні.

Все залишилося на своїх місцях: і сварки, і хамство. Потім моя мама не витримала і на останніх місяцях вагітності насильно відвезла мене до родичів в інше місто.

Я дуже переживала, адже я ЙОГО любила, я вірила ЙОМУ. Спочатку було дуже важко, але після народження дитини потроху стало відпускати. Я стала жити заради свого сина, який не заслужив собі такого горе-татуся.

Зараз з жахом згадую ті два роки сімейного життя, і холоне все всередині. В голові залишилися тільки питання ЧОМУ НЕ ПІШЛА РАНІШЕ? НАВІЩО терпіли? Девчата, милі, не давайте витирати об себе ноги! Не думайте про те, що залишитеся одні, набагато гірше жити з людиною, яка тебе не поважає! Пам’ятайте, ми у себе одні!