Ми з моїм хлопцем із першого дня стосунків почали жити разом. На той момент мені було 17 років, а йому 20 років. Моя мама схвалила це і сказала, щоб він жив з нами, тому що у нього проблеми в сім’ї були. Із самого початку ми з ним часто сварилися та лаялися. Але при цьому шалено любили одне одного.
Потім ми переїхали до іншого міста (приблизно через рік стосунків), до будинку його батьків. Вони мешкали в іншому своєму будинку. Його сім’я мене чомусь одразу зненавиділа. Ображала, принижувала і всіляко дошкуляла мені. Він ніколи особливо не заступався за мене, бо вважав, що його сім’я важливіша.
Ми сильно сварилися. Через пів року його батьки поставили йому умову: «Або ми, або вона». І ми поїхали з ним у будинок мого батька. У нього колись був величезний котедж, але там було дуже брудно.
Раніше мій батько був успішною людиною, доки не почав гуляти. Ми з хлопцем вигнали всіх його друзів, прибрали там, зробили ремонт і більш-менш налагодили стосунки з моїм батьком.
Коли ми в’їхали до будинку батька, у ньому не було ні світла, ні газу, ні води. Тепер все є (крім газу ще не накопичили на це суму необхідну). Ми неодноразово з хлопцем розлучалися після чергової сварки, але жили завжди разом.
І ось три дні тому ми дуже поскандалили. Я пожалілася на нього подрузі. Та була шокована, що я дозволяю таке ставлення до себе. Хлопець почав ображати подругу, прийшов до мене на роботу та поскаржився начальнику, сусідам.
На слово «йди» він сміявся. Посварилися ми через те, що він три місяці не працює і не дуже шукає роботу, йому моє зауваження з цього приводу не сподобалося.
Вчора ми спокійно про все поговорили, він сказав, що шалено мене любить і не уявляє життя без мене. Що давай залишимо все, і поїдемо в інше місто, там нормально житимемо. Я йому запропонувала роз’їхатися на якийсь час, але моя мама і подруга вимагають, щоб я більше не прощала його.