Моя мама страшенно обурена, що я на знак протесту не пішла від чоловіка після того, як він наважився звільнити мого брата. Та мій чоловік ангел, що він цього ідіота взагалі на роботу взяв, я б не взяла.
Але у мами якась своя дивна логіка. Її синочка образили, її синочка звільнили, я мала вплинути на чоловіка, щоб він змінив рішення, а якщо цього не сталося, то я зобов’язана була піти від чоловіка. Чи це не марення?
Мама все життя вважає брата агнцем божим, а він той ще козел. Як з дитинства був ледарем і брехуном, так у свої тридцять років і не змінився.
Живе з мамою, бо на своє житло не заробив, навіть на орендоване. А як тут заробити, якщо він максимум по пів року на одному місці працює, потім пів року сидить скривджений і шукає нове місце?
Мама все журилася, що Іллюші все ніяк не щастить з роботодавцями. Вимагають від хлопчика на мільйон, а сплачують копійки.
Дуже мама це все переконливо каже, але я знаю, що з себе представляє Іллюша. Він із шести місяців половину проводить на лікарняних, а решту постійно спізнюється, відпрошується і всі терміни пропускає.
Знаю, бо працювала якось із ним в одній організації. Я тоді тільки навчання закінчила, знайшла вакансію у тій конторі, де брат на той момент працював.
Мене взяли на роботу, але довго я там не затрималася, бо ледь із сорому не згоряла, як мій брат там “працював”. Брехав відчайдушно про свої справи та самопочуття, а мені доводилося його брехню підтверджувати.
Я звільнилася, та й брат там потім ще з місяць пропрацював. Більше я таких експериментів над своєю психікою не ставила, з братом не працювала.
Знайшла нормальну роботу, з’їхала від мами з братом. Рік тому вийшла заміж за коханого чоловіка. Він має свою невелику поки що справу, яку він намагається розвивати.
Мама як про це дізналася, так одразу вчепилася – влаштуй Іллюшу на роботу.
– Попроси чоловіка, Іллюша ж тобі допоміг, коли тобі потрібна була робота, – вимагала мама.
Це про той перший раз. Уся допомога Іллюші полягала в тому, що він мене до офісу проводив, бо йому самому туди треба було.
Бачачи, що я працевлаштовувати Іллюшу не поспішаю, мама насіла на мого чоловіка. Я йому казала, що ідея така собі, але він не зміг мамі відмовити, влаштував Іллюшу.
Промучився він з Іллюшею три місяці, толку не було ніякого, тому що вчитися і працювати по-людськи мій брат не хотів. А потім почалися ще й постійні лікарняні.
Чоловік не став далі зволікати, просто звільнив цього ідіота. І того ж дня на мене накинулася з претензіями мама. Вона вимагала поговорити із чоловіком, щоб він повернув Іллюшу на роботу.
Я сказала, що чоловік своє рішення не змінить, якщо їй треба, нехай вона сама йому дзвонить та просить, але шанси нульові.
Мама подзвонила, винесла моєму чоловікові весь мозок, але він більше на граблі, на ім’я Іллюша наступати не збирався. Відмовив тещі та просив більше з цього приводу не турбувати його.
Тоді мама знову почала насідати на мене, вимагаючи розійтись з такою жахливою людиною.
– Він твого брата звільнив! Як ти можеш із ним далі жити? – обурювалася вона.
Я мамі чесно сказала, що я свого брата і на гарматний постріл до своєї фірми не підпустила б, тому з чоловіком я солідарна.
Мама кинула слухавку. Тепер вона на нас із чоловіком ображається, але нам що цього, навіть краще, на мозок ніхто не капає.
