Моєму племіннику Антону вже п’ять років, але скільки я не купувала йому книг, найрізноманітніших, із барвистими малюнками, він ними зовсім не цікавиться. Мене це завжди дивувало, я не могла зрозуміти чому так відбувається. Якось вирішила поговорити з сестрою, сказала, що дитині скоро до школи, а він, знаючи літери, зовсім не хоче навіть брати книгу до рук. Чому йому це не цікаво?
Сестра сказала, що сама не любить читати та, мабуть, це передалося синові. Вихідними і вечорами вони просто включають мультики і вважають, що там він отримує всю інформацію. Натомість він їм не заважає дивитися фільми. Я незаміжня, своїх дітей немає, і вирішила зайнятися вихованням племінника, його батьки були тільки раді цьому.
На вихідні я його забирала до себе, включала ті ж мультики, і якщо ми бачили, наприклад панду, то я його питала: «А ти знаєш, де живе це гарне ведмежа і що воно їсть»? Він відповідав, що не знає, бо у мультику про це не йдеться.
Я йому швидоко пропоную подивитися в книжці, і в ній знаходимо інформацію не тільки про ведмежа, а й інших звірів. Я починаю йому читати, іноді навіть вигадую, щоб йому було цікавіше слухати.
На ніч почала читати йому казки, і одного разу Антон спитав, звідки я все це знаю. Я показала всі свої книги і сказала, що якщо він читатиме, то теж дізнається багато цікавого, а я даруватиму йому книги. Він погодився, а я наступного дня купила йому казки.
Увечері почала читати йому і, дочитавши до найцікавішого моменту, сказала, що мені потрібно приготувати вечерю, а потім дочитаємо.
Не минуло й десяти хвилин, як він узяв книгу, намагаючись зрозуміти, що було далі, прийшов до мене на кухню і питає, чи скоро я закінчу роботу. Я запитала: “А що, ти їсти хочеш?” “Ні, мені цікаво, що було далі” – взяв мене за руку і повів у кімнату, дочитувати казку.
Після цього я пояснила сестрі, що то ніяка не спадковість, а елементарна лінь з її боку. Адже простіше включити дитині мультфільми.
