Моє бажання помститися зруйнувало сім’ю моїх друзів

Жили-були дві родини – наша та наших друзів. Ходили в гості, відзначали свята, діти веселилися і грали разом. Усі честь по честі.

З подивом почала я помічати, що Костя кидає на мене полум’яні, зацікавлені погляди. Хоча чому тут дивуватися, він людина, яка обожнює жіночу стать. Тож всьому цьому я значення не надавала.

Треба відзначити, що дружина його постійно діставала мене такими ненав’язливими зауваженнями, дрібними причіпками, вказівками, суперечками на рівному місці. На що я завжди незрозуміло щось мукала і мляво від неї відмахувалася.

Якось, у розпал наших чергових святкових посиденьок, Настя спромоглася різко щось сказати на мою адресу, настільки різко і грубо, що вся компанія, яка до цього жваво говорила, від несподіванки притихла. Ситуація була ще та. Тоді я промовчала. Тиждень ходила у ступорі, а потім подумала, що можу їй помститися.

Тим часом увага її чоловіка до мене стала наполегливішою, прямо скажемо, нав’язливішою. І ось я погодилася зустрічатися з ним. Зацікавити його було неважко. За дві зустрічі він міцно сидів на гачку.

Були й зустрічі під місяцем, обіди у ресторанах, подарунки до свят і не лише, поїздки на природу, постійні милі серцю дрібнички. Зворушливі та щирі смс: «на добраніч» і «доброго ранку».

Спочатку це тішило моє самолюбство. Потім я вирішила, що досить, і все це мені набридло. Різко. Відразу. І тут почалося. Його дзвінки кожні пів години на всі мої телефони. Чекання біля моєї роботи. Постійні маніакальні прохання про зустріч. Закинув роботу (він тримає свій маленький бізнес), сім’ю, дітей, будівництво котеджу.

Частіше став гуляти, ним стало неможливо керувати. Одне зазвичай тягне за собою інше. Кілька разів потрапляв до лікарні. Його обкрадали, причому на великі суми. На роботі сталася пожежа. Розбив дві свої машини. Усі колеги з бізнесу розбіглися.

Батьки лікували його 5 разів! Родина була в шоці. Дружина багато разів подавала заяву на розлучення. Мені було просто страшно від цього. Після того, як його ж напарник виніс та продав все обладнання та інструменти, Костя загримів у лікарню. Пролежав там майже місяць.

Після – тиша. Він працює один у своїй конторі. Мало з ким спілкується, веде абсолютно тверезий спосіб життя. Із сім’єю то живе, то не живе. Настя постійно плаче. А я мовчу. Не дзвоню. Не відповідаю на дуже рідкісні дзвінки. Намагаюсь взагалі не думати про це. Не виходить. Сокиру війни я давно закопала. Мені щиро шкода його і дуже соромно. Зараз я б так не вчинила.

You cannot copy content of this page