У нас у сім’ї все за класикою – дружина світла білого не бачить, працює, не покладаючи рук, а чоловік, сволота така, нічим не допомагає. Я втомився намагатися бути дбайливим чоловіком і батьком, тому що дії дружини та тещі всіляко цьому перешкоджають. Не здивуюся, якщо за спиною родичам та подругам розповідається, що я повний нуль.
Після весілля ми із дружиною жили досить добре. Звичайно, були й сварки, і непорозуміння, ми притиралися один до одного, але конфлікти швидко вирішувалися, оскільки обом вистачало розуму взяти й поговорити. Ситуація змінилася докорінно, коли дружина чекала дитину. У цей, здавалося б, украй відповідальний і важливий період життя для подружжя, почала втручатися мати дружини.
А життя моє перетворилося на пекло, коли з’явився син. І справа зовсім не в дитині, а в тому, що в будинку нас стало не троє, а четверо: я, малюк, дружина і її дурна мати.
Слід зазначити, що тесть у мене тихий, нормальний мужик, але в сім’ї авторитетну думку тримає теща. Вона – хабалка. Таких добре мати на роботі, але коли такі у сім’ї, то хочеться сховатися і не чути. Якщо їй щось треба, то пре як танк. Я таких жінок на дух не терплю. Може інші зяті й нахвалюють своїх тещ, то цю нікому не можна показувати.
Після появи сина дружина радилася з тещею з усіх питань. Доходило до того, що педіатр радить одне, а робилося все інакше, бо «мама краще знає». На мою пропозицію, якщо дружина сумнівається в компетентності лікаря, то можемо показати дитину іншому, вона відповідала відмовою. Аргументи на користь того, що лікарі працюють із дітьми щодня, мають досвід та знання, відлітали від моєї дружини, як горох від стіни. Думка мами була авторитетною.
Наша дитина була бажаною, але, як і багато чоловіків, звичайно, мені було страшно брати сина на руки. Я намагався, але замість того, щоб допомогти подолати страх брати малюка та навчити, дружина зривалася і починала кричати, що я все роблю не так. Після таких інцидентів мені краще було взагалі не підходити до дитини, не чіпати її, бо все закінчувалося скандалом.
Я розумію, що дружині було важко. Дружина вважала, що я нічим не можу їй допомогти, і вона покликала маму. Як тільки теща з’явилася у квартирі, мене переселили на кухню. Квартира у нас невелика однокімнатна. Спершу я тішив себе надією, що теща допоможе розвантажитися дружині з дитиною, дружина трохи зітхне і їй буде простіше впоратися по дому.
Але час минав, у квартирі як був бардак, так і залишався, якщо й зовсім не переріс у хаос. Я не розумів, як таке може бути, адже вони удвох, і за день можна вже й каструлю супу зварити. Теща готувала тільки на себе та на дочку, а мені вона сказала, що годувати зятя вона не збирається.
Я спробував поговорити з дружиною, але вона зривалася на крик, що я дорослий чоловік, можу про себе і сам подбати. Про ніжності тут і говорити нема чого, не до них було. Я почував себе викинутим на вулицю псом, нікому не потрібним. Кілька разів я залишався ночувати на роботі. Мені здається, що, якби мене раптом збила машина, і я зник би на пару днів, то мої “співмешканці” мене не шукали б.
Після кількох спроб з’ясувати стосунки, я йшов ночувати до своєї мами. Мама питала у моєї дружини, чи потрібна їй допомога, на що та відповідала, що все гаразд і не варто турбуватися.
– Зрозумій, у неї складний період, може й зовсім депресія. Ти маєш взяти себе в руки та спокійно обговорити все. Ти чоловік чи хто? Ось прийшов після роботи, візьми й сам приготуй щось на всіх, прибери вдома. Перетерпи цей період, може все налагодиться. А не налагодиться, то розлучайтеся. Поки ви не розберетеся до пуття, більше до мене не приходь. Ви – сім’я, повинні жити разом, – порадила мені мама.
З дружиною я спробував говорити. Але замість коханої жінки я став бачити дурну бабцю, що кричить, яка замість слів любові почала просити тільки гроші. Я вже для них гаманець. Не знаю, скільки я це витримаю. Спробую зайти з боку тещі та поговорити з нею, переконати, що господарство я візьму на себе, аби вона з’їхала. Але якщо так продовжиться, мені легше з’їхати самому і платити аліменти, ніж жити на кухні та бути непотрібним.
