Я давно вже для себе зрозуміла, що стосунки з чоловіком вичерпали себе. Але не розлучилася з ним тільки тому, що боялася, що син залишиться з батьком. Сину Артему вже 15 років, він любить чоловіка більше за мене.
Вони багато часу проводять разом та довіряють один одному, тому Артем завжди був більше з батьком. А тим більше коли дізнався, що ініціатором розлучення була я, то дуже засмутився, мені здається може навіть зовсім перестати зі мною спілкуватися.
Багато разів я намагалася якось налагодити стосунки з чоловіком, але зрозуміла, що ми — різні люди, з різними поглядами на життя. До того ж він мало заробляє, а шукати гідну роботу не хоче, його все влаштовує.
Мене ж звинувачує в тому, що мені тільки гроші та вбрання потрібні. Але це не так, я сама себе забезпечую, і багато чого в сім’ї лежить на мені. Я з дитинства була свідомою дівчинкою, добре вчилася, зараз працюю і всього досягаю сама. А тепер мені не вистачає сильного чоловічого плеча, уваги чоловіка.
Нещодавно я випадково зустріла колишнього однокласника, він ще в школі мені подобався, але якось роз’їхалися і на цьому все закінчилося. Поспілкувалися при зустрічі, потім стали часто розмовляти, іноді зустрічалися.
На мене звалилося стільки уваги, ці освідчення в коханні, і я знову відчула бажання бути вільною і вже готувалася серйозно поговорити із чоловіком. Однокласник розлучений, і я вже чекала пропозиції, як він зненацька зник, нічого не пояснивши. Телефоном каже щось незрозуміле, уникає відповіді.
Вдома все йде своєю чергою: син радиться і найбільше спілкується з чоловіком, а я якось сама по собі. Навіть коли затримуюсь на роботі вони, мені здається, не дуже й помічають мою відсутність. Головне, щоб був приготовлений обід, випрано та прибрано.
Може, я поспішаю з висновками, що нічого не залишилося, і з часом почуття повернутися і життя налагодиться. Або спробувати поговорити з чоловіком та сходити до психолога. Якось люди розв’язують свої проблеми, а я просто не знаю, що робити.