Ми дуже любимо свою тепер уже дорослу та заміжню дочку. Але ніколи не очікували, що вона кине нас

Я дуже добре розумію образу та біль батьків яких, діти не запросили на своє весілля. І мені ці сім’ї щиро шкода. Як то кажуть, поки ти сам не побував у цій шкурі, дуже важко всю цю невдячність і зраду найріднішої й близької людини, зрозуміти й пробачити. Ворогу не забажаєш. Багато хто пише, що батьки самі винні. А в чому вони винні? В тому, що дуже люблять свою дитину і хотіли для неї тільки добра, і щоб їй було легше.

З нами трапилася подібна історія. Душевний біль просто розриває мені серце вже третій рік. Тому я й вирішила поділитися своїм болем із вами. Я встаю вночі та плачу і не знаю, як жити далі і як проковтнути цю гірку пігулку життя.

Наша єдина дочка не запросила нас на весілля, не приїжджає і не дзвонить, а про те, що вона вийшла заміж повідомила електронною поштою. Написала, що дуже нас любить і сподівається, що ми зможемо її колись зрозуміти та прийняти її вибір. Розповім свою історію із самого початку.

25 років тому ми переїхали до іншої країни. Починати було дуже тяжко. Іноземна мова давалася дуже важко, але ми змогли стати на ноги, здобути освіту, влаштуватися на роботу і побудувати великий будинок на дві родини. Спочатку у верхній квартирі (100 м) жили мої батьки, а потім коли їх з нами не стало і після нового капітального ремонту, там почала жити наша, тоді 25-річна, дочка. Ми також одягали нашу єдину дочку з голочки, щоб вона ні чим не відрізнялася від місцевих і не відчувала себе не такою. Нам із чоловіком доводилося дуже багато для цього працювати (до 60 годин на тиждень), щоб оплатити всі витрати на навчання, додаткові уроки з предметів та мов. Крім того, що мій чоловік працював ночами, а я, працюючи на двох роботах, ми ще доглядали тата, який після хвороби був 10 років прикутий до ліжка.

Дочці дали вищу освіту і 3 роки тому, після закінчення університету вона одразу здобула високу посаду державного службовця. Ми щиро раділи її успіхам і думали, що нарешті настав час і свято для нас, і на нашу вулицю. Ми навіть подарували їй 10% будинку. Але не тут було. Коли мій чоловік спав після нічної зміни, а я була на роботі, дочка зібрала більшу частину своїх речей і з’їхала з верхньої квартири, яку ми збудували для неї, до свого друга. Залишила нам листа, в якому говориться, що такі люди, як ми скоро вимруть, як динозаври, і як каже її друг, треба жити зараз і тільки для себе, і не звертати на інших уваги.

Її друга ми бачили всього 4 рази, дуже неприємна молода людина, яка пробувала всього за 6 місяців з нами знайомства навіть з нами позиватися. Подав на нас до суду та звинуватив нас у тому, що ми його обізвали. У нього на думці тільки брехня, користь і гроші.

Ми дуже любимо свою тепер уже дорослу та заміжню дочку. Але ніколи не очікували, що вона кине нас і відповість нам так за наше добро, адже ми завжди намагалися показати їй лише добрий приклад. Дуже хвилюємося за неї та її майбутнє, але де взяти сили далі жити?