Ми постійно вели суперечки і ділили квадратні метри.
Вона зненавиділа мене відразу, але я й гадки не мала, як далеко може зайти свекруха, щоб болючіше мене образити.Якби я раніше знала, яка це підступна та заздрісна людина, то десять раз подумала б, перш ніж пускати у своє життя.
З Василем ми познайомились ще на першому курсі інституту, та відразу потягнулися один до одного. Цукерково – букетний період швидко переріс у відношення – і ось я вже його дружиною переступила поріг його квартири. Чоловіка я обожнювала, але, як виявилося, не готова поділяти житло з його мамою.
Чоловік тільки посміювався, та намагався відкрити мені очі на позитивний бік такого сусідства: їжу приготує, як з’являться діти, догляне їх, та ще багато іншого. Я зовсім не поділяла впевненість чоловіка. Для мене саме відсутність контролю та вказівок з боку свекрухи, здатна зміцнити нашу молоду родину.
Мені зовсім не подобалась присутність чужої людини у квартирі, та ще й однокімнатній. Чоловік пообіцяв, що, як тільки станемо на ноги, візьмемо квартиру в іпотеку. Коли це відбудеться, я не знала, тому намагалася не потрапляти свекрусі на очі.
Хочу зазначити, що Марина Петрівна здавалася доброю, чуйною жінкою, коли ми з Василем зустрічалися, але стала нестерпною родичкою після нашого весілля. Пригадую, як вона зустріла нас після РАГСу, навіть не привітала, а мовчки зачинилася в кімнаті. Саме з того періоду у нас з Мариною Петрівною почалася суперечки.
Ні, моя свекруха не нападає на мене відкрито, та намагається все робити потай. Наприклад, вона може зіпсувати приготовані мною страви, й нагодувати сина своїми, при цьому підкресливши, що я нікчемна господиня.
Я знову почала натякати чоловіку, що треба замислитися про свої квадратні метри, та звільнити квартиру мами. Може вона після цього подобрішає. Здавалося, що Василь прислухався до мене, й дійсно був готовий переїздити, навіть замислився про дітей.
Свекруха, якимось чином, провідала про наші плани, й почала проводити з сином довгі бесіди про недопустимість мати дітей, не стоячі міцно на ногах, натякнула, що в неї немає сили виховувати онуків. У вас немає квартири, фінансової незалежності – ну до чого вам зараз діти?
Тут сталося те, чого я найбільш боялася. Василь опинився на маминому боці! Вони вирішили, що діти поки зарано, квартиру винаймати не будемо, поживемо у мами, щоб грошей накопичити. Я почала заздрити своїм подругам – вони й заміж повиходили, й квартири у них є власні, й дітки з’явилися, та й живуть щасливо у своїй родині. Чому в мене не так?
Мої батьки, побачивши мої страждання, пообіцяли допомогти з купівлею квартири, але поставили умову, що ми повинні накопичити половину суми.Пообіцяти легко, а ось виконати…Нам знадобилося п’ять років, щоб накопичити потрібні кошти. Мені доводилося заощаджувати кожну копійку, терпіти знущання свекрухи, лише б прискорити здійснення мрії. Я вже навіть не вірила, що це колись станеться.
Батьки стримали слово, як тільки ми накопичили потрібну суму, вони доклали потрібні кошти, ще й квартиру нам обрати допомогли. І ось тут скоїлося саме цікаве! Свекруха, дізнавшись про нашу двокімнатну квартиру, заявила, що буде жити з нами в новій квартирі. На моє питання, чого вона так вирішила, відповіла, що терпіла нас п’ять років, що не було в неї особистого життя.
Відтепер свою квартиру вона буде здавати, й переселиться до нас, що зайві кошти їй не завадять.І квартиру треба на неї записати, а то ще розбіжимося, Василь без нічого залишиться. Чоловік вирішив маму підтримати, і був згоден на половину квартири записати на свекруху.
Я не могла повірити в цю нісенітницю. Невже це мій чоловік, який п’ять років заощаджував кожну копійку, щоб жити окремо, таке мені пропонує. Свекруха не втрачала надію на свою перемогу, кожного дня вмовляла сина подумати про майбутнє, й переписати квартиру на неї.
Дійшло до того, що ми часто почали сваритися з Василем. Я зовсім не розуміла, чому свою нерухомість ми повинні переписати на будь-кого? Цей цирк продовжувався впродовж року. Сварки не стихали, а мама чоловіка заходила до нас, як до себе додому, постійно втручалася в наші справи, навіть намагалася на свій смак декорувати нашу квартиру.
Ні сльози, ні сварки не допомагали вирішити цю проблему, Василь не розуміє, чому його мамі ми вимушені вказати на двері. Якщо чесно, то я навіть вже й не знала, чи хочу я залишатися з чоловіком, який не в змозі захистити мене від своєї мами? Я боялася, що можу лишитися без своїх квадратних метрів.
Щоб такого не сталося, я оформила документи, котрі свідчать, що вся квартира належить моїй мамі. Це було справедливо. Мої батьки заплатили половину вартості квартири, в той час, як свекруха не додала навіть копійки.
Про це дізнався Василь, та влаштував мені гучну сварку, як наче я його з валізою вже за двері виставила. Він кричав, що його мама мала рацію, що я його планую залишити без квартири. Свекруха, побачивши, що їй нічого не світить, зібрала речі та гайда додому. Але перед цим зауважила, щоб ми більше на неї не розраховували.
Мені стало легко на душі. Марію Петрівну я провчила, а з чоловіком обов’язково помиримося. Люблю я його, хоча він і не підтримав мене в тяжку годину. Так, відносини в нас поки що натягнуті, але я запевнила, що виганяти його я не планую, будемо жити самостійно, без повчань Марії Петрівни.
Навіть уявити не можу, чим я не догодила свекрусі! Маю сподівання, що вона не буде псувати нам життя в майбутньому. Я розумію, що чоловік буде спілкуватися з матір’ю, але в мене поки що не виникає жодного бажання. Що може нас зблизити, я навіть не уявляю? Можливо є супер рецепт? Поділіться, будь ласка!