Ми від свекрухи тільки й чуємо, що спочатку треба встати на ноги, треба розплатитись за житло, хоч трохи грошей накопичити, а потім вже дітей планувати.
А то часи зараз такі, що обов’язково потрібно мати якусь подушку безпеки. Ось, мовляв, буде чергова криза і все, а в нас іпотека та дитина.
Така мудра, така дбайлива, що просто слів нема. Так щиро за нашу сім’ю та майбутніх дітей переживає, що аж на душі приємно.
Але приємно було б, якби свекруха насправді щиро переживала за нашу сім’ю, тож і радила не поспішати з потомством.
Насправді вона переживає тільки за свою кишеню, бо чудово розуміє, що якщо я піду в декрет, то в неї вже не буде можливості з нас постійно тягнути гроші.
Про постійно – це я не жартую. Не було за три роки спільного життя жодного місяця, щоб свекрусі щось від нас не знадобилося. Хоч краплі в ніс, але купіть-привезіть.
Але зазвичай у неї запити значущі. То чоботи зносилися, а грошей у неї немає, то допоможіть в залі давно ремонту не було – соромно перед людьми, а там і кухню б у порядок привести, та й у санвузлі щось плитка ходуном ходить.
А ще є дача, яка просто якась бездонна криниця. Туди скільки не вкладай, а все межі не видно, постійно є чергові важливі витрати.
Мені здається, що якби ми вчасно не потурбувалися і не вклали відразу ж подаровані на весілля гроші в іпотеку, то свекруха у нас і їх випросила б на свої термінові та важливі потреби.
Але ми ще до весілля переглянули варіант квартири, тож за три дні вже пішли подавати документи. А якби не поспішили, то й сиділи б досі без свого помешкання.
Хоча свекруха й так із нас непогано тягне гроші. Ми хоч і заробляємо нормально, але іпотека та постійна допомога мамі наш бюджет під’їдають дуже швидко, накопичити такими темпами не вийде.
Я з чоловіком вже лаялася на тему постійної допомоги його мамі. Занадто вже має великі запити, якщо подивитися загалом і в цілому.
Але чоловік не може відмовити, це ж мама, він єдиний мужик у сім’ї, як він може мамі не допомогти. Тим більше вона так переконливо просить. Зараз я просто змирилася. Нам грошей вистачає, а свекруха, ну така вона в мене, тепер вже нічого не зробиш. Хоча іноді вона дуже дратує.
Особливо, коли починає міркувати, що нам з дітьми поспішати не треба, адже нам треба на ноги встати, а потім вже мати нащадків.
Та якби не її постійні прохання, ми на ногах стояли б дуже твердо. Іпотеку погасили б навряд, але на якусь “подушку безпеки” було б відкладено.
– Та куди ви поспішаєте? Поживіть для себе, з іпотекою розберіться, а потім вже плануйте. А то буде тяжко і з дитиною, і з іпотекою, – щебече свекруха.
Вона забуває ще додати “і я з вашої шиї теж злазити не збираюся”. Але ми з чоловіком вже чітко домовилися – як тільки я дізнаюся про дитину, будь-яка допомога його мамі припиняється, фінансова, я маю на увазі.
Звичайно, якісь форс-мажори, де питання життя і смерті, я не розглядаю, а ось без нового тримера на дачі вона точно обійдеться, навіть якщо старий помре в розпал сезону. Свекруха про ці домовленості не знає, але ніби відчуває, чим для неї майбутня дитина обернеться, тому й так активно відмовляє нас.
Але ми вирішили, що настав час. Чекаємо тепер, коли тест покаже заповітні дві смужки. А свекруха нехай почекає зі своїми проханнями, я вже переконалася, що вони ніколи не припиняться.
