Ми з чоловіком одружилися лише три роки тому. Але за цей час стали дуже далекі один від одного, живемо гірше за сусідів.
Я його дуже любила, багато чого не помічала. Через недосвідченість не знала, як має бути в шлюбі, адже до нього в мене і хлопців не було, ніколи ні з ким не жила. Запропонував мені вийти заміж лише через пів року знайомства, і його та моя сім’я підтримали це рішення. Говорили, який він добрий. Буде чудовий чоловік, а надалі й батько. Я теж чомусь вірила в це, але все це виявилося зовсім не так.
Для всіх ми були прекрасною сім’єю і тільки найближчі знали, що у нас діється насправді. Моєму чоловікові було байдуже до мене. Цілковито. Ми нікуди не ходили, не вибиралися навіть погуляти. Найкращий відпочинок для нього – пограти на комп’ютері. Якщо я все організую, куплю, зроблю, він, звісно, піде зі мною. У кіно, на екскурсію, у поїздку, і те, зі скаргами та стогонами. Доводилося вмовляти, і мені це поступово набридло.
Але якщо я ходила кудись із подругами, мені теж планомірно капали на мозок. Часто дзвонили, примушували йти додому, не давали добре провести час. Якщо не відповідаю, він міг зателефонувати всім моїм знайомим, щоб знайти мене і привести додому. Так у мене та подруг згодом майже не залишилося.
Я готувала йому, прибирала у квартирі і терпіла це все. Сама ходила до психолога, закінчувала навчання, працювала. Він же нічого не хотів. Бюджет у нас теж був окремий. При цьому він часто позичав у мене, без повернення. Часто брав мої гроші чи картку без дозволу. Розмови та скандали не допомагали.
Але найголовніше в цьому те, що я ніби жила з зовсім чужою людиною. Я чекала, що він розкриється, що ми житимемо душа в душу. Я саме така. Я дуже відкрита, товариська. Але він закрився від мене і часто, навіть уваги не звертає. А ще, частенько обговорює мене зі своєю мамою потай від мене. Називаючи мене поганою дружиною.
Я жила у страшному розчаруванні. Розуміла, що все погано, але втекти від нього мені щось заважало. Я чекала, старалася, працювала з психологом та працювала над стосунками.
Поки до нас на роботу не прийшов новенький. Він постійно заходив до мене на чай без запрошення. Ми спілкувалися, обговорювали різні речі, і я просто відводила душу поруч із ним. Що я одружена, його не бентежило.
Потім він покликав гуляти, і на черговій зустрічі ми зняли номер у готелі. Мені з ним було добре у всіх сенсах. Я літала і була щасливою. Але й нічого від нього не чекала. Мені вистачало того, що є, і на більше я не претендувала. До того ж у нього була наречена. Якось вона зловила його на розмовах зі мною. І навіть зустріла після роботи, погрожувала, хоч і не знала про те, що вже було між нами. Вона старша за нього, і товща в два рази. Він не приховує від мене, що одружується з нею лише заради грошей.
А нещодавно ще й почав освідчуватися мені в коханні. Каже: «тільки попроси, і я її кину, скасую весілля». Але мені це не потрібне. Я спробувала скоротити зустрічі, уникати його, але він уперто зустрічає мене до роботи і після роботи, приходить до мене, дзвонить і пише.
Пізніше вони зіграли пишне весілля на її гроші, виклали радісні фото у соцмережах, але дзвонити він мені не перестав. Тільки зараз ще говорить про те, як йому погано, як він любить мене. А я не можу відмовитись від цього спілкування. Мені з ним легко та добре. Він мене по-справжньому розуміє. Між нами була близькість лише раз, переважно ми лише спілкуємося, гуляємо, тримаємося за руки. Він дає мені все те, чого мені так не вистачало у шлюбі.
Чоловікові ж я зізналася в зраді та з’їхала від нього. Але на розлучення поки що не наважуюсь подати. Не знаю, що тримає мене. Не можу й усе. А він теж дзвонить, пише, ходить біля мого будинку весь час. І не слухає мене, що не хочу його бачити, щоб дав спокій.
Я знаю, що щоб він не говорив, нічого не зміниться. Він ніколи не зміниться. Але водночас відпустити це, закінчити стосунки, в які я вклала всю себе, не можу. І люблю його. Якась частина мене все ще не відпускає.
Я зовсім заплуталася і не знаю, що робити. Виходить, жоден із нас не щасливий.
