Як я знайшла справжнє щастя.Пам’ятаю все як вчора. Мені 17 років, навчання, плани, мрії про кар’єру, багато друзів, розваги, свобода і звичайно ж мій на той молодий чоловік. Куди ж без нього.
Здається, ніби все ідеально і нічого не може це змінити, проте в один момент все кардинально змінюється.
Я дізнаюся, що вагітна. Звичайно, це був шок! І саме в цей момент я вперше замислилася про те, що у будь-яких вчинків є наслідки. І звичайно ж я тоді думала що моє життя закінчилося.
Хлопець від мене пішов, дізнавшись таку приємну новину, злякався, напевно, сам ж не на багато мене був старший.
Загалом, становище далеко не з кращих. Про те щоб позбавитися дитини, звичайно, не могло бути й мови. Спасибі на той момент моїм дорогим батькам. Саме вони допомогли мені з усім впоратися.
Час йшов. На навчанні мені відкрили академічну відпустку. Я звиклася з тим, що у мене буде дитина, скажу чесно, я навіть на той момент вчилася його любити.
Минуло 9 місяців, народився чудовий хлопчик, назвала його Максимом. Звичайно ж на цьому етапі життя друзі перестали зі мною спілкуватися, біологічний батько сина навіть не подзвонив ні разу, якби не підтримка батьків, навіть не знаюся як впоралася б.
Але життя тривало, Максим ріс, я починала розуміти, що це мабуть найпрекрасніше почуття, коли розумієш що ти – мама. І ось моєму чаду стукнуло 9 місяців, і доля вирішила піднести мені подарунок.
Я познайомилася з прекрасним хлопцем, почали спілкуватися, через два місяці ми стали разом жити, а ще через час узаконили наші відносини. Він дав Максиму своє прізвище і офіційно визнав батьківство. Маленького він дуже любить і цінує (мені іноді здається, що навіть більше, ніж мене), але мені це подобається.
Зараз ми вже трохи більше року одружені, нашому синові 2 роки. І знаєте, що я вам скажу? Я дійсно дуже щаслива. У мене є люблячий чоловік, чудовий син, справжня сім’я. Моя сім’я. І на відміну від біологічного татуся, він не злякався дитини, а навпаки захотів йому подарувати якомога більше любові і турботи. За що я йому дуже вдячна.
