Після довгих пошуків роботи, я нарешті влаштувалася у хорошу компанію, із пристойною зарплатою і що найголовніше, недалеко від будинку. Просто робота мрії! Я так спочатку раділа, що не помітила, що в цей колектив мені важко буде вписатися.
На попередній роботі я мала подругу, з якою ми могли поговорити про все, разом ходили на обід у кафе. З багатьма колишніми колегами по роботі я досі у добрих та дружніх стосунках, ми часто дзвонимо одне одному, навіть просто так. Тут колектив якийсь дивний, кожен сам по собі, ніхто майже не дружить між собою і мені це незвично.
Ще мені заважає шум: колеги постійно голосно розмовляють телефоном, хтось постійно включає радіо. Робити зауваження я не хочу, тому що я новенька і зі мною і так майже ніхто не розмовляє, все ігнорують. Я ж намагаюся спілкуватися з усіма тільки по роботі, ні в що не влазити і не розпускати плітки, щоб не потрапити в незручну ситуацію.
Якщо ж я чогось не розумію по роботі та питаю, то пояснюють лише одиниці, якщо пощастить. Решта просто відмахуються, або роблять вигляд що не чують, або потім просто насміхаються. Я так нервуюся, що іноді навіть погано почуваюся.
Коли всі збираються пити каву, мене ніколи не звуть, і через це я почуваюся тут чужою. Після першого місяця роботи я отримала першу зарплату: купила торт та цукерки, запросила всіх на чай, відзначити. На мене дивилися всі, як на прибульця.
Я запитала, чи може у вас тут заведено відзначати такі події по-іншому, але жодної зрозумілої відповіді не отримала. Мені було і прикро, і соромно, залишила все на столі, а ввечері пригостила прибиральниць, не нести все назад.
Я розумію, що добрі та дружні колективи бувають рідко, але не думала, що все настільки погано. Поміняти роботу я не можу собі дозволити: і так довго шукала і вважаю, що мені пощастило, особливо із зарплатнею.
Сподіваюся, що все хоч трохи згодом зміниться на краще, може, прийде хтось новенький, з ким можна буде спілкуватися.
