На початку відносин я дуже кохав свою дружину. Але після того, як вона народила другого, почалися сварки. Суперечки через побут. Кожного дня я нікуди не йду, аби у моїх рідних дітей завжди був батько

Хочу розповісти свою історію про мої стосунки з дружиною. Зараз мені 29 років, я виріс без батька, коли я навчався в 5 класі мої батьки розлучилися.

Батько з матір’ю поводився погано на моїх очах, постійно приходив налиганий влаштовував скандали, вся справа в тому що не було грошей були 90-і. Бувало нам із сестричкою було нічого їсти. Коли розлучилися ми з мамою переїхали в інше місто ближче до її родичів.

Я пообіцяв собі що ніколи не буду так поводитися з жінками. Я закінчив школу вступив до ВНЗ на грант. Закінчив його з відзнакою, я не був ботаніком, просто бачачи як мати працювала на двох роботах і зовсім не відпочивала я не міг собі дозволити погано вчитися.

Закінчивши університет я поїхав на заробітки в столицю паралельно вступивши до того ж ВНЗ на заочне відділення на другу вищу, думав буду працювати, сам оплачувати навчання. Працював в ресторані спочатку офіціантом потім барменом, отримував непогані гроші але все ж хотів працювати за фахом.

Через три роки мені вдалося влаштуватися в банк. Я був щасливий що тепер я буду сидіти за комп’ютером в чистому і затишному офісі. Від сюди і починається моя історія про моє особисте життя.

Влившись в колектив, набравши трохи впевненості в собі і своєму майбутньому я подумав можна і зайнятися своїм особистим життям адже мені було вже 25 років. Я почав ходити з колективом на різні заходи і тусовки. Там я познайомився з нею. Вона працювала в тому ж банку де і я, але в іншій філії. Я став доглядати за нею. Ми сподобалися одне одному і стали зустрічатися. Ми проводили дуже багато часу разом, я їздив до неї на обід, після роботи проводжав її, вихідні ми проводили тільки разом ходили в кіно і т.д. ну і звичайно інтим теж був.

Так пройшло близько пів року, потім почалися розбіжності бо буває у молодих. Ми розлучилися приблизно на місяць цього вистачило зрозуміти і мені і їй що ми любимо одне одного, а може бути насправді це була звичка про це вже пізно думати.

Через рік наших відносин вона завагітніла і ми вирішили одружитися. Зіграли весілля на п’ятому місяці вагітності. Все починалося ніби добре ми знімали квартиру грошей вистачало крім зарплати у нас були дещо які додаткові доходи. Далі все пішло не так як було задумано. Перед тим як вона вийшла на декретну відпустку мене звільнили з роботи через моїх додаткових доходів (я робив ліві). Але мій дохід не знизився я користувався зв’язками.

Вийшовши в декретну відпустку вона почала готуватися до пологів все це ми робили разом, ходили по лікарях, шукали платний пологовий будинок з усіма умовами.

Народився хлопчик, ми були щасливі. Але почалися побутові труднощі через те що вона сидить вдома, а я перебуваю у справах не вдома. Загалом що б там не було ми рік за роком ставали далі одне від одного, вона при кожному скандалі посилає мене на три букви називає мене різними образливими словами. Ми постійно розмовляємо на цю тему на кшталт приходимо до одного компромісу але все починається по новій.

Вона не довіряє мені, постійно підозрює в стосунках на стороні. Мені довелося розірвати відносини навіть з близькими друзями адже багато хто з них ще неодружені і вона думає що вони мене тягають по дівчатам.

Я думав що це після родові проблеми але пройшло вже 4 роки нашого спільного життя, а вона ніяк не заспокоїться. На сьогоднішній день у нас двоє дітей. У нас кожен день вдома скандали я намагаюся не лаятися при дітях, не хочу що б у моїх дітей було таке дитинство як у мене. Нікуди не виходжу, друзів немає, навіть з родичами перестав спілкуватися. Тільки робота будинок діти і ВОНА МОНСТР. Терплю її як тільки можна не хочу дітей одних залишати.

Знаєте зараз так важко висловитись нікому іноді хочеться піти з друзями випити, полегшити душу, але ні не можна. Друзі відвернулися від мене вважають мене “підкаблучником”.

Може бути так і є але я думаю про своїх дітей і звичайно ж про неї. Якби не діти давно б розлучився. Ось зараз сиджу пишу, а на душі так важко. Хочеться ридати. Я не хочу щоб мої діти виросли без батька і що б вона як моя мама не мучилася. Навіть не знаю що робити.

You cannot copy content of this page