– Ти вже купила мамі подарунок? – Кирило навіть не привітався, одразу перейшов до справи.
Каріна ввімкнула гучний зв’язок і поклала телефон на диван поруч із собою. Перед нею на журнальному столику лежала коробка від пательні.
Вона її спеціально випросила у подруги Даші минулого тижня, бо ідея з упаковкою здавалася їй геніальною.
Усередині коробки, загорнуті в папір, чекали свого часу кольє з невеликим аметистом, браслет у тон і сережки-крапельки, які Каріна вибирала три тижні, обійшовши шість ювелірних магазинів та переглянувши сотні варіантів на сайтах.
Продавчиня в останній крамниці вже впізнавала Каріну в обличчя і віталася, як зі старою знайомою, бо Каріна приходила туди чотири рази, порівнюючи відтінки каміння при різному освітленні.
Каріна зупинилася саме на цьому комплекті, тому що він був точнісінько як той, що мама описувала.
– Так, ось упаковую саме, – Каріна розправила папір усередині коробки.
– А що взяла?
– Кольє, браслет та сережки з аметистом, – Каріна посміхнулася, уявляючи мамину реакцію. – Пам’ятаєш, мама говорила на свій минулий день народження, що хоче такий набір?
Каріна вже передчувала момент вручення подарунка, коли мама розгорне упаковку, побачить коробку від пательні та насупиться, може навіть засмутиться на секунду, адже кому потрібна пательня на ювілей, а потім відкриє кришку і побачить зовсім інше.
– Слухай, Каріно, – Кирило прочистив горло, – а давай я тобі половину грошей перекажу, і буде подарунок від нас обох?
Каріна завмерла з атласною стрічкою в руках, бо ці слова брата були зовсім не тим, що вона хотіла почути.
– Кирило, але ж я сама все купила. Так не чесно!
– Та годі тобі, – брат заговорив швидше. – У мене ж Богдан тільки народ ився, ти сама розумієш, два місяці дитині, я забігався зовсім, не сплю вже нормально незрозуміло скільки.
– Катя з ніг валиться, а я допомагаю, як можу. Реально не встиг нічого купити, а ювілей уже завтра, шістдесят років мамі, серйозна дата, не можу ж я з порожніми руками прийти. Ну, Карін…
Каріна заплющила очі на секунду, бо з моменту народження Богдана Кирило використовував племінника, як універсальне виправдання на всі випадки життя.
– Кирило, це мій подарунок, – Каріна спробувала пояснити. – Я його вибирала три тижні, шукала по всьому місту, це була моя ідея з коробкою від пательні…
– Карін, ну, будь ласка, – брат перервав її. – Ти ж знаєш, як мені зараз важко, я скину тобі половину, і всі будуть задоволені. Мамі буде приємно, що ми разом зробили подарунок. Адже це головне, правда?
Каріна мовчала, дивлячись на коробку перед собою.
– Гаразд, фіг з тобою, – Каріна здалася. – Переказуй.
– Дякую, сестричко, ти найкраща! – Кирило миттю повеселішав. – Скину прямо зараз!
…Наступного дня сім’я зібралася у Катерини Павлівни вдома, де стіл ломився від частування, а мама клопотала на кухні, хоча всі просили її сісти та відпочити.
Коли настав час подарунків, Каріна винесла коробку та урочисто вручила мамі. Мама прочитала напис «Пательня антипригарна, 28 см» і подивилася на дітей з подивом.
– Сковорідка на ювілей?
Кирило голосно засміявся і підморгнув сестрі, наче вони разом вигадали цей розіграш. Щось під серцем Каріни неприємно кольнуло…
– Відчини кришку, мамо.
Катерина Павлівна обережно зняла кришку, зазирнула всередину та завмерла, а потім підняла повні сліз очі на дітей.
– Господи, яка краса, – мама дістала кольє. – Аметист, той самий, про який я мріяла.
Катерина Павлівна засміялася дзвінко і радісно, а потім обійняла обох дітей одразу, притискаючи до себе міцно.
– Ви мої хороші, мої золоті, який чудовий подарунок, які чудові у мене діти. Дякую!
Каріна стояла в маминих обіймах і посміхалася, але десь усередині дряпалося розчарування, – адже то була її ідея, її подарунок. А Кирило просто переказав гроші, і то не половину, як обіцяв, а ледве третину, написавши смс:
– Сестричко, памперси подорожчали, підгоню решту на тижні.
Після цього ювілею все змінилося. Кирило почав дзвонити за день до кожного свята, а іноді за кілька годин до початку урочистостей.
На день народження батька дзвінок пролунав напередодні увечері, коли Каріна вже закінчувала пакувати подарунок.
– Каріно, я тут думав щодо подарунка батькові, – Кирило говорив винувато. – Богдан захворів, температура під тридцять вісім, ми з Катею по черзі чергуємо, взагалі з дому не виходили три дні, ти ж розумієш.
На бабусині іменини брат зателефонував вранці у день свята.
– Карін, а бабусі ми що даруємо?
– Я купила їй кашеміровий шарф.
– Відмінно, скажи, що від нас обох, я на тижні перекажу свою частину.
Гроші так і не прийшли, а Кирило просто забув чи вдав, що забув. Щоразу брат знаходив причину, чи то у Богдана ріжуться зуби, чи то Катя поїхала до своїх батьків, чи то на роботі аврал. Гроші надходили все рідше, суми ставали дедалі меншими.
Каріна продовжувала вибирати подарунки для всієї родини, продовжувала витрачати час на пошуки та продумувати упаковку, а потім ділитися авторством із братом, який з’являвся в останній момент із черговою відмазкою.
Каріна не знала, як відмовити рідному братові, і щоразу казала собі, що це востаннє, що наступного свята вона скаже тверде «ні».
Але наступний раз наступав, телефон дзвонив, і Каріна знову чула знайоме «сестричко, рятуй», і знову погоджувалась, і знову злилася на себе за те, що не може вимовити одне просте слово.
Все це вже просто задовбало Каріну, і коли до татового ювілею залишалося два місяці, вона вирішила, що цей подарунок точно буде тільки від неї.
Шістдесят п’ять років – серйозна дата, і Каріна знала, що батько давно мріяв про одну модель машини, рідкісну «Чайку» п’ятдесят сьомого року, якої не вистачало в його колекції.
Каріна шукала цю модель пів року, обійшла всі антикварні магазини міста, зареєструвалася на десятку форумів колекціонерів, писала в інші міста, торгувалася з перекупниками. І, нарешті, знайшла, купила, заплативши втричі більше, ніж планувала спочатку.
За два дні до свята телефон завібрував і Каріна побачила на екрані ім’я брата. Вона подивилася на вхідний виклик, потім на коробку з моделькою, яка стояла на полиці в шафі, і натиснула відхилити.
За хвилину надійшло повідомлення:
– Каріно, передзвони, треба обговорити подарунок батькові.
Каріна не відповіла. За годину ще одне:
– Ти де? Це терміново!
Каріна прибрала телефон у сумку.
Наступного дня пролунав дзвінок у двері, наполегливий і довгий. Каріна підійшла до вічка, побачила Кирила і відступила, намагаючись не видавати жодного звуку. Кирило подзвонив ще раз, потім постукав, зачекав хвилину і пішов.
У день свята Каріна приїхала до батьків рано, коли гості ще не зібралися, і одразу з порога простягла батькові коробку.
– Татусю, з ювілеєм!
Андрій Петрович розгорнув упаковку, відкрив коробку та завмер, а потім підняв очі на дочку.
– Каріно, – батько дістав модельку. – Це ж «Чайка», та сама, яку я шукав п’ятнадцять років.
Андрій Петрович обійняв дочку міцно, і в цей момент двері відчинилися, і у квартиру увійшов Кирило з дружиною Катею та маленьким Богданом на руках. Кирило побачив батька, який обіймав сестру, побачив коробку і модельку, і обличчя брата витягнулося.
– Тепер у мене повна колекція, – Андрій Петрович сяяв. – Яка ж ти уважна, доню, пам’ятаєш про такі дрібниці.
– Це спільний подарунок, – Кирило ступив уперед. – Від нас обох.
Каріна повернулася до брата, і в цей момент все, що збиралося роками, піднялося до горла.
– Ні, Кирило, – Каріна похитала головою. – Це лише мій подарунок!
Кирило почервонів до коріння волосся, але не встиг нічого сказати, бо Катерина Павлівна швидко взяла сина під лікоть і повела вбік, шепочучи щось про невідповідний момент.
Цілий день Кирило свердлив сестру поглядом, але Каріна намагалася не звертати уваги, розмовляючи з родичами та допомагаючи мамі на кухні. Надвечір гості почали розходитися, і Каріна теж зазбиралася додому.
Біля під’їзду її наздогнав Кирило.
– Ти що твориш? – Кирило схопив сестру за рукав. – Ти мене перед усією родиною зганьбила!
– Я тебе зганьбила? – Каріна розвернулася до брата. – Може, тобі час подорослішати, Кирило? У тебе син росте!
– Сам думай про подарунки для батьків, сам шукай, купуй, і не намагайся більше підмазуватись до мене в останній момент! Починай думати про сім’ю сам!
– Та я просто…
– Борг за всі минулі подарунки я тобі прощаю, – Каріна перервала його. – Але більше ми їх не ділитимемо, кожен сам за себе!
Каріна розвернулася і пішла до своєї машини. Нарешті вона висловила все, що накипіло за ці роки, і тепер у неї знову з’явилося бажання робити батькам приємні та значущі подарунки, бо тепер це будуть лише її подарунки.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, якщо сподобалася розповідь, ставте вподобайки!
