Мені 21, я вийшла заміж рано, у 19 років, у шлюбі були одні скандали, з чоловіком поводилися, як маленькі діти. Влітку він почав зраджувати, а в жовтні застала його вдома у нас у ліжку з іншою жінкою.
Звісно вигнала їх, дуже тяжко переживала, але через місяць помирилися, і я начебто пробачила, але залишилося почуття недовіри, будь-яка затримка на роботі викликала думки про зраду.
Я сама з іншого міста і тут практично нікого немає, зазвичай ходила на роботу і додому, і все, подруг теж немає. На тлі домашніх переживань почалися проблеми з роботою.
Спочатку вирішила звільнитися та поїхати до батьків, потім попросила залишитися та перейшла з одного відділу до іншого, де робота не дуже йшла.
Почала говорити своєму начальнику, що в мене нічого не виходить, і тепер виглядаю не дуже добре. У цій компанії всі знають, що я заміжня, але після зради чоловіка, я ніби втратила голову.
Почала спілкуватися з чоловіками, кілька разів з роботи виїжджала з кількома чоловіками додому на таксі (не було корпоративного розвезення, а нам просто в один бік).
У грудні ще сходила до кафе з колективом, теж без чоловіка була. На Новий Рік випила зайвого, розплакалася через цю ситуацію, і новина обійшла всю немаленьку компанію. Під кінець вечора, я поїхала з одним зі співробітників на таксі.
Він просто провів мене додому і все, але не всі про це знають. З чоловіком кілька днів тому подали на розлучення, жити разом більше не можемо. Він теж особливо не чинив опір.
На роботу ходжу, і мені здається, що на мене мало не тицяють пальцем і засуджують мої вчинки, адже про розлучення ніхто нічого не знає. Розумію зараз, що бувши заміжньою не можна було так поводитися.
Я заплуталася і вже здається, що до мене, як до несерйозної ставляться, ці думки мене не залишають. Як бути далі із роботою, просто не знаю. Звільнитися теж боюся, бо треба на щось жити.
