Літні вечори ми з подружками проводили на стадіоні, хто тренувався, а хто просто – за компанію. Там до мене одного разу підійшов цей хлопець і запропонував погуляти разом. Я раніше помічала його в нашій школі, він часто задивлявся на перервах в мою сторону. Але погодилася піти з ним з цікавості, адже це було моє перше побачення в житті!
Мені було всього чотирнадцять, а ще рік тому я з такими ж хлопчаками ганяла на велосипеді, та й взагалі хлопців не сприймала серйозно, для чого вони взагалі потрібні?
Ми ходили по вулицях більше години і мені здалося, що він був задумливий і не особливо відкритий, а я ж люблю пожартувати, посміятися. Загалом мені було нудно з ним, і я пошкодувала, що залишила подружок. Другий раз гуляти з ним точно б не пішла!
Нарешті він вирішив проводити мене, я б і сама дійшла, але він наполіг. Ми завернули на мою вулицю і йому чомусь було цікаво де ж я живу. Він йшов, розглядаючи будинки. Спочатку чомусь вирішив, що я живу в новій цегляній двоповерхівці, яких в дев’яності роки в нашому місті було раз, два та й усе. Але ми, звичайно, пройшли повз, в тому котеджі жила одна з моїх подруг.
Ось ми і дійшли до будинку, поруч, біля гаража стояла батькова машина. А тоді, між іншим, не у кожної сім’ї був автомобіль, але татові Ока була необхідна як засіб пересування: то на полювання, то на рибалку їздив. На вигляд хлопець був чимось явно розчарований. Я, чесно, і не зрозуміла чому, але раптом він вирішив уточнити чи точно це машина моїх батьків, у відповідь я кивнула йому головою, здивовано посміхаючись. На що він відповів мені: «По машині батька можна судити і про його дочку, чим дешевше машина, тим нижче статус».
«Дивно, який ще статус» – подумала я, але відчуття було таке неприємне, ніби він тільки що спробував заглянути в гаманець моїх батьків, до того ж, не спитавшись. Мене ж виховували по-іншому, і я чемно попрощалася з ним, в надії більше ніколи не зустрітися.
Ось так мене забракували тоді в перші ж години знайомства. Хлопець цей мені не був спочатку цікавий, але все ж я запам’ятала того вечора.
Подружки на наступний день замучили мене розпитуваннями як я провела час, всім було дуже цікаво. Я сміялася і казала: «Дівчата, хлопці виявляється такі дурники!» Розповіла їм все в подробицях, включаючи фінал і ми всі разом від душі посміялися над ним.
Через деякий час зустріли знову цього хлопця. Він проїжджав на жигулях, його батько був за кермом, а ми з подругами якраз йшли в сторону стадіону. Побачивши нас, хлопчина демонстративно висунув лікоть у вікно і задер ніс. Ми ж відразу згадали той випадок і тихенько посміялися між собою.
Я давно подорослішала, у мене чудові чоловік і дитина. А я, згадавши цю історію, все одно зрозуміти не можу, яке відношення тоді могла мати марка автомобіля моїх батьків до того хлопця? Не знаю, як склалася його доля … Можливо, подорослішавши, він все ж пізнав щиру любов і знайшов сімейне щастя без будь-яких розрахунків.
