– Іване! Ми з тобою разом п’ять років! У нас ростуть діти! Про що ти взагалі говориш?
Олена вийшла заміж за Івана з любові. Молода, щаслива, окрилена, вона уявляла собі життя, повне тепла та взаєморозуміння.
Через два роки після весілля Олена подарувала Іванові сина.
– У мене золота дружина! І в будинку лад, і сина мені подарувала! І навіть дерево за мене посадила – у матері у саду! А які вона огірочки солить! – хвалився Іван.
– Залишилося тільки будинок збудувати, – із заздрістю відповідали друзі Івана. Їхні дружини були далеко не такими ідеальними, як Олена.
– Будинок збудуємо. Усьому свій час. Спочатку сина виховаємо.
Поки Олена сиділа у декреті з першою дитиною, Іван працював, забезпечував сім’ю, приносив гроші, купував подарунки. Він пишався своєю роллю здобувача і не раз жартував:
– Золота дружина повинна тільки сяяти.
Олена тоді сміялася, радіючи, що вони з чоловіком ідеально розуміють одне одного.
– Ти на роботу виходити збираєшся, невістко? – не раз питала свекруха.
– Я реалізувалась у материнстві. Може взагалі не вийду. Коли синові виповниться три роки, подумаємо про другу. А там, дасть Бог, і про третю.
– Куди тобі стільки? Хочеш на мого Івана трьох «шмаркачів» повісити?
– Як ви можете так говорити про онуків?
Олена тоді дуже образилася на свекруху. Вони припинили спілкуватися, і Олена навіть не дозволяла синові бачитися з бабусею. Але Іван наполягав, і дружина пом’якшала.
Івана підвищили, у сім’ї все було добре. Перша дитина була спокійною і здоровою, не завдавала батькам клопоту.
– Я хочу доньку, – сказала Олена. Іван погодився.
Через деякий час Олена знову була при надії.
Дівчинка з’явилася раніше за термін. Слабенька, хвороблива, постійно плакала, не даючи матері жодної хвилини спокою з перших днів.
– Треба було краще обстежитися, – кинув Іван, коли зрозумів, що дитина нездорова.
– Іване, вона підросте, і все пройде. Потрібно просто перечекати… – тихо втихомирювала його Олена. Їй самій не вистачало розуміння та підтримки: чоловіка ніби підмінили. Він відмовлявся підходити до дочки, й дедалі частіше висловлював невдоволення.
Після появи другої дитини життя Олени сильно змінилося. Навіть попри те, що старший син був спокійним, він також вимагав уваги.
Постійне недосипання, турбота про дітей, відсутність часу на себе – все це позначилося на зовнішності та настрої жінки. Через постійний стрес в Олени стався гормональний збій, і вона погладшала.
Повністю присвятивши себе материнству, вона стала не схожа на себе колишню: віддавала перевагу зручному, але не надто витонченому одягу, відмовилася від манікюру, щоб не поранити дитину, і зовсім забула про те, що вона не тільки мати, а й жінка.
– Іване, я тут жінку в парку бачив, – якось сказав друг чоловіка. – Іду, бачу: усміхається мені у всі свої тридцять два зуби.
– Так? І хто то був? – без особливого інтересу спитав Іван.
– Твоя дружина. Якщо чесно, я її не впізнав. Вона сильно набрала маси … – Не соромлячись, заявив друг. – Тіткою стала. А була якою! Ми тобі всі заздрили!
Іван глянув на друга і нічого не відповів. Він сам бачив, що дружина змінилася. Стала такою, з якою б він ніколи не одружився.
Правда, варити смачні борщі вона не припинила, а її огірки були такими ж хрусткими. Але хіба це мало сенс, якщо сама Олена вже не була колишньою?
Спершу Іван мовчав.Потім почав відпускати уїдливі зауваження:
– Раніше ти хоч намагалася мати добрий вигляд.
– У мене просто на це немає часу, – стомлено відповіла дружина.
– Ну так. На їжу в тебе є час, а на себе ні? – Забираючи від дружини тарілку з млинцями, невдоволено говорив Іван.
– Дай мені поїсти! Ранок – єдиний час на день, коли я можу спокійно поїсти! Потім у мене тільки перекушування, якщо вдасться урвати щось!
– “Перекусити”, “поїсти”! Та ти не жінка стала, а свинка Пепа! Тільки й носишся з донькою, як курка з яйцем!
Олена заплакала, бо ці слова її дуже ображали.
Якщо раніше вона намагалася не помічати холодність, яка з’явилася у стосунках, вважала, що це просто період, який мине, то тепер їй стало нестерпно боляче.
– Навіщо ти мене ображаєш?
– Та забудь. Це не образа. Просто з язика зірвалося, – Іван спробував вибачитись, але вийшло незграбно. Олена закрилася у спальні та продовжила плакати. Апетит зник.
З того дня Іван ще більше віддалився. Все частіше затримувався на роботі, все рідше торкався дружини. А якщо виявлялося, що вони сплять в одній кімнаті, лежав на краю ліжка, мов чужий.
Втім, Олені ніколи було про це думати. Вона дбала про дітей і так втомлювалася за день, що засинала, ледь торкнувшись подушки.
– Може, вам найняти няню? – Запропонувала мати. – Тобі б своїм здоров’ям зайнятися…
– Я не хочу, щоб моїх дітей чужа жінка виховувала.
– Ніхто їх не виховуватиме. Це просто розвантажить тебе. Ти коли востаннє перевіряла гормони?
– Давно…
– Олено, не можна себе запускати. Потім уже нічого не допоможе.
Слова матері вплинули на неї. Олена вирішила перевіритись, і діагноз виявився невтішним. Потрібна тривала терапія, а можливо, навіть втручання.
– Нам потрібна нянька, – сказала Олена Івану того ж вечора.
– Ні. Я, на твою думку, стільки заробляю, щоб чужим жінкам платити? Це наші діти, сама сиди з ними.
– Але мені треба лікуватись…
– Старшого в садок. Молодшу теж кудись прилаштуй. Мені байдуже, як ти розв’яжеш свої проблеми.
– Але ж ми сім’я…
– Я свою роль виконую – гроші приношу.
– Іване…
– Питання закрите.
– Якщо воно закрите для тебе, то для мене повністю відкрите, і я його обов’язково вирішу, з тобою, чи без тебе.
– Навіть так? – Зловтішно промимрив благовірний, – потрібно було менше жерти – хворіє вона!
Після цих слів, навіть ті почуття, що ледве жевріли – згасли, і охололи. Олена, переїхала з дітьми до матері, подала на розлучення, знайшла собі роботу на віддаленні.
І тільки тепер вільно видихнула, бо з’явилася впевненість в завтрашньому дні. А колишній… Бог йому суддя! Аліменти платить, а все інше її не цікавить. То таке – мотлох, а не людина. Ви зі мною згодні?
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
