Надя протерла стіл, поклала ретельно відтиснуту ганчірку на край раковини та вийшла з кухні. Віктор навіть не підняв голову від телефону.
Все йшло, як завжди. Панельна п’ятиповерхівка, запах вареної картоплі у під’їзді. Квартира, в якій Надя прожила понад двадцять років.
Віктор, начальник зміни на заводі, працював так: день, ніч, відсипний, вихідний, – і цей ритм давно став ритмом усієї родини.
Коли Віктор був удома, обід слід було подавати на першу годину, вечерю – на сьому, а телевізор дозволялося дивитися до десятої.
Коли він був на зміні, Надя могла дихати трохи вільніше.
Колись вона працювала оператором на пошті, але потім з’явився Кирило, і Віктор сказав тоном, що не допускає заперечень:
– Звільняйся.
– Навіщо? – Здивувалася Надя.
– Навіщо тобі працювати, якщо я тебе забезпечую?
Надя погодилась. Вона думала, що це тимчасово. Проте «тимчасово» розтягнулося на роки. Кирило виріс, вивчився, працював, але жив поки що з батьками та збирав на своє житло. А Надя так і лишилася вдома.
Віктор видавав гроші виключно на продукти, й перевіряв усі чеки. Сперечатись і доводити йому щось було однаково, що говорити зі стіною.
Вечорами Наді дзвонила Світлана, давня знайома, яка колись працювала з Віктором на одному заводі. Кілька років тому вона пішла із заводу, влаштувалася в логістичну компанію та розлучилася.
Віктору вона категорично не подобалася, і він щоразу кривився, коли бачив її ім’я на екрані телефону:
– Ну ось… Знову розведена життю вчить!
Надя йшла розмовляти у ванну, а щоб чоловік не почув чогось, пускала воду.
Нещодавно Кирило віддав матері свій старий смартфон. Віктор не звернув на це жодної уваги.
Рита, сусідка за стінкою, літня, гладка, з розпухлими колінами, часто просила Надю посидіти з онуками.
Надя ходила до неї майже щодня. Віктор не заперечував, Рита здавалася йому безпечною, а візити до неї марними, але й не шкідливими.
***
Якось увечері Надя почула, як Кирило розмовляє телефоном у своїй кімнаті:
– Однушка? Так, нормально, годиться.
Віктор теж почув і посміхнувся:
– Ну, молодець! Нарешті з’їдеш! Чоловік повинен жити окремо.
Кирило нічого не відповів батькові. Усе почало валитися в один із тихих вечорів, коли за вечерею Надя сказала:
– Я, може, підробіток який знайду. Нудно мені.
Віктор відклав виделку і подивився на неї так, ніби вона повідомила, що збирається на Місяць.
– Та ти… Кому ти потрібна? – посміхнувся він після довгої паузи. – Ти ж двадцять років ніде не працювала! Не сміши людей!
Кирило, що сидів навпроти, відсунув тарілку і втупився в стіл. Вранці мати попросила його, щоб він не втручався в їхні стосунки з батьком. Він промовчав, хоча далося йому це важко, і встав з-за столу раніше за всіх.
***
За тиждень у гості прийшла Валентина, сестра Віктора, яка жила на протилежному кінці міста. За столом чоловік сказав:
– Надя у нас вдома командує каструлями, – і усміхнувся сестрі. – На більше її не вистачає.
Валентина реготнула, прикривши рота долонею.
– А Світлана ця їй голову забиває, мовляв, йди працюй, – продовжив Віктор, наливаючи собі ще. – Ось приклад, куди жінку без чоловіка заносить. Свєтка одна мешкає, навіть кішка від неї втекла.
Надя не стала брати участь у подальшій розмові й пішла до вітальні. Пізніше, коли гостя пішла, Надя взялася за посуд. Кирило підійшов до матері, зупинився поряд і сказав тихо, майже не ворушачи губами:
– Мамо, нам треба поговорити.
І він коротко сказав, що знайшов їй потрібну квартиру, однушку. І підкидатиме їй грошей, поки вона не встане на ноги. Почувши це від сина, Надя мало не розплакалася.
***
З цього дня вона почала готуватися до втечі. Насамперед вона по-старому зробила конверт з паперу і відкладала туди гроші, які потихеньку пхав їй Кирило. Конверт вона сховала між книжками.
А коли накопичилася більш-менш пристойна сума, вона почала шукати в інтернеті безплатні курси хоч чогось.
Словом, все йшло за планом. Але одного разу цей план мало не зірвався. Якось уночі, коли Надя сиділа на кухні та читала про курси, увійшов Віктор. Жінка відразу прибрала телефон, і це не залишилося непоміченим.
– Ти що робиш? – Запитав чоловік.
– Та ось, рецепти дивилася, – відповіла Надя, – безсоння.
Віктор простяг руку за телефоном. Надя не рушила. Він силоміць забрав телефон і побачив сайт із курсами.
– Ти що це… – тихо почав він. – Гроші на цю нісенітницю витрачаєш?! Звідки в тебе гроші? У Рити крадеш?!
– Нічого я не витрачаю і не краду!
– Ти подивися на неї… – точно не чуючи її, продовжив Віктор. – Живе у моїй хаті, їсть на мої гроші та за моєю спиною якимись курсами цікавиться?!
Він поклав телефон у шухляду свого письмового столу і повернув ключ.
– Без мене ти пропадеш за місяць, – сухо кинув він. – Запам’ятай це раз і назавжди!
***
Вранці він набрав Світлану.
– Слухай, не дзвони їй більше, – сказав Віктор у слухавку. – Ми самі якось розберемося. Нема чого моїй дружині всякою хрінню голову забивати.
Тут на кухню пройшов Кирило. Без жодних сумнівів, він чув кожне слово. Поснідавши, Віктор став збиратися на роботу. Перед виходом він сухо сказав дружині:
– Не забудь, обід на першу годину.
Надя кивнула.
Коли чоловік пішов, вона сіла за кухонний стіл і поклала руки на скатертину. З відчиненої кватирки тягло березневою вогкістю, на стіні цокав годинник, кран на кухні підкопував з тією ж тупою одноманітністю, з якою йшли дні в цій квартирі.
Вона не плакала. Просто сиділа і дивилася у вікно на гілки тополі на подвір’ї та думала: ну все, час.
Діставши конверт, вона порахувала гроші й розчаровано зітхнула, – ні, поки що не час. Якщо піде зараз, їй не вистачить взагалі…
Вона вирішила стиснути зуби та терпіти. Вона, як і раніше, робила все по дому, а у вільний час відвідувала курси. Через Кирила вона тримала зв’язок зі Світланою, яка посилено підшукувала їй роботу.
***
Минув ще якийсь час. Надя закінчила курси, знайшла роботу і вибирала слушний момент, щоб нарешті з’їхати.
Якось Віктор вирішив покликати на вечерю Валентину та двоюрідного брата Миколу. Коли Надя накрила на стіл, він сів на своє місце та розлив по першій.
Надя вечеряти відмовилася.
– А чого? Дієта? – поцікавилася Валентина.
Надя махнула рукою і пішла до вітальні. За столом Микола спитав Віктора:
– Як Надя? Не нудьгує вдома?
Віктор відкинувся на стільці та відповів з усмішкою:
– А чого їй нудьгувати? Все є. Я гроші приношу, а вона варить обіди. Кожен при своїй справі.
Надя у цей момент збирала речі. Ключ від квартири Кирило їй дав ще вчора.
– Ні, ну таки… – сказав Микола. – Загальновідомо, що від сидіння вдома та від побуту людина деградує.
– Загальновідомо, брате, що ти у нас неодружений і нічого не розумієш у сімейних стосунках, – добродушно відреагував Віктор. – Деградують від розбещеності та вседозволеності. А їх треба тримати ось так…
І він показав братові кулак.
– Гей, ти куди це?
Останнє питання адресувалося Наді, звичайно ж. Вона стояла біля дверей з двома сумками та уважно слухала розмови чоловіка.
– Додому, – озвалася вона. – Кирило, допоможеш мені з сумками?
Кирило, який теж сидів за столом, одразу підвівся.
– Стривай, – зупинив його Віктор, – що відбувається?
– Відбувається те, Вітю, – сказала Надя, – що я йду від тебе.
– Е… куди це?
– На квартиру.
– Це я знайшов, – сказав Кирило. – Пам’ятаєш “однушку”? Це не для мене було, а для мами.
– А Світлана допомогла мені знайти роботу, – підхопила Надя, – так що не хвилюйся, я без тебе не пропаду.
Микола уткнувся у тарілку, Валентина відвернулася до вікна і швидко провела долонею по щоці. Сам же Віктор дивився то на дружину, то на сина і не міг вимовити жодного слова.
– Бувай, Вітю, – сказала Надя і посміхнулася гостям, – гарного вечора.
Надя влаштувалася в однокімнатній квартирі, а Кирило трохи пізніше з’їхав до друга. Мати та син тепло спілкуються і зустрічаються у Наді щосуботи.
З Віктором Надя невдовзі розлучилася і більше ніколи з ним не бачилася, бо не мала такого бажання. Вона сама собі дивувалася, – чому так довго терпіла цей диктат. Мабуть, кохала…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
