Дочці зараз шість років, і в сім’ї з’явилася ще одна дитина, синові лише місяць. Настю ми попереджали, що в неї скоро буде братик, і вона це нормально сприйняла, навіть більше: чекала з нетерпінням. Ми разом з нею купували речі для малюка, кроватку, вона сама обирала йому іграшки, але коли він народився, одразу почалися проблеми.
Настя стала примхливою та некерованою. Покарання не мали жодної дії, дочка стала грубити, відстоювати свою думку лише криками та істериками. Що трапилося з дитиною, не зрозумію?
Часу для неї залишається мало, чоловік на роботі, а я з маленькою дитиною так втомлююся, що вже немає сил із нею, сперечатися та виховувати. На щастя, на вихідні її часто забирають мої батьки, від яких донька приїжджає трохи іншою, і перші пару днів поводиться нормально.
Дякую, що мої мама і тато намагаються пояснювати їй, що коли вона була така маленька, то їй теж приділялося стільки уваги, як зараз її братику. Мовляв, він підросте і батьки приділять більше уваги тобі. Навчають, що тепер вона повинна не вередувати, а як старша, допомагати мамі. Поки що результатів жодних.
Якщо чесно, чоловік не сильно хотів другу дитину, говорив, що тільки дочка трохи підросла, стало легше, навіщо нам знову ці турботи. Але я його переконала, сказала, що хочу сина, і у Насті має бути брат чи сестра, адже ми не вічні, а родинна душа завжди потрібна.
Тоді він погодився, а зараз у всьому звинувачує мене. Каже, що жили нормально, а через те, що знову маленька дитина, не лише нервуємо доньку, а й самі не знаємо спокою. Але ж це все тимчасово, син підросте, вони потоваришують і все стане, як раніше. Чи не так?
Мама навпаки каже, що треба було народжувати другу дитину, поки Настя була маленька, вона не так би реагувала на те, що їй менше уваги приділяється. Я втомилася від усього, скрізь справляюсь сама, але ж мене ще в усьому і все звинувачують.
