9 місяць вагітності, я схожа на великий надувний шар стою на зупинці і чекаю на тролейбус, бо мій чоловік не хоче їхати через все місто по мене, нехай, я ж колись таки народжу.
Приїжджаю додому, по дорозі ще в магазин зайшла, купила всякого, от думаю, відпочину трішки і піду ще в дитячий сходжу, бо пологи на носі, а я ще навіть нічого не придбала, закинула пакети і пішла собі далі, мій лежить на дивані,оком не повів.
Прийшла в дитячий магазин, набрала всього, бачу грошей трохи бракує, дзвоню, кажу Льоня, спустися гроші винеси, бо ж магазин на розі того будинку де ми живемо. Ага виніс, через 2 години, коли я вже сама зайшла в дім, взяла гаманець в коридорі, а він навіть не помітив що я приходила, через 2 години дзвонить і каже, ой, я щось того, гаманця обшукався…
Прийшла додому. Чую живіт болить, а потім все, почалося. Викликали швидку, я почала збиратися, одяг собі, дитині, косметичні засоби, вода, аптечка, все по списку. Льоня стоїть як оторопілий, каже я думав що пологи то важко, а ти он як бігаєш, як ошпарена. Ну добре, думаю, побачимо ще.
Поїхали в пологовий. Він мені по дорозі каже а ти точно народжуєш, бо щось не схоже на зовсім. На ці слова лікарка яка сиділа поруч біля мене відсунула подалі від мене всі важкі предмети, на всякий випадок.
Приїхали, народжую, самій погано, ще цей в коридорі ходить, чого так довго, чого так довго? Народила, і знаєте що? Дзвонять всі вітають, тата вітають, розказують що терпіння йому, витримки, який він молодець наче то його тільки но в родильному залі розіп’яли щоб дістати 4 кілограмового малюка.
2 день, лежу, молока немає, малий кричить, мій пішов сина обмивати. Так відсвяткували, що забув як назвали. Приїхав жінку з пологового забирати 3 дня, а мене виписали виявляється, який кошмар, хто посмів і без нього, а те що він слухавку не брав раз 40, то нічого, то я тихо дзвонила виявляється.
Приїжджаю додому, а там орава родичів, всі кричать, всі гололні, а я ледь на ногах стою. Родини чекають. Нормальні так? Ну добре, сіли за стіл, знову почали розповідати який Льоня молодець, глава сім’ї, а я, що я? Народити діло не хитре, всі народжують, нема в цьому нічого такого.
Отак мучишся, вислуховуєш який Льоня молодець а в результаті твоє дитя приходить додому і каже, мамо, мені треба у тата щось спитати, я кажу, питай у мене зайчику, а дитина 5 років видає – ні мамо, жінки в цьому нічого не розуміють, я краще з татком.
